Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

що займаються електронікою, необ’єктивний? «Метро» належить концерну Стенбека. Невже ви хочете сказати, що всі шведські газети, за якими стоять фінансові магнати, не заслуговують довіри?

— Ні, звичайно, не хочу.

— У такому разі чому ж ви вважаєте, що об’єктивність «Міленіуму» постраждає тому, що за нами теж стануть фінансисти?

Репортер підняв руки:

— Гаразд, я знімаю це питання.

— Ні, не треба. Я хочу, щоб ви точно передали мої слова. І можете додати, що коли «Даґенс нюхетер» пообіцяє приділяти додаткову увагу підприємствам Ванґера, то ми будемо ретельніше придивлятися до холдингу «Боннієр».

Проте етична дилема все-таки існувала.

Мікаель працює на Хенріка Ванґера, який, у свою чергу, має змогу потопити «Міленіум» одним розчерком пера. А що станеться, якщо Мікаель із Хенріком Ванґером через щось посваряться?

І перш за все — яка ціна її власної об’єктивності і в який момент вона з незалежного головного редактора перетворилася на редактора купленого? Ні самі ці питання, ні можливі відповіді на них Еріці не подобались.

Лісбет Саландер вийшла з Інтернету і закрила ноутбук. У неї не було роботи, зате прокинулося відчуття голоду. Перша обставина її не надто бентежила, з того часу як вона знову дістала доступ до свого банківського рахунка, а адвокат Б’юрман перейшов у розряд невеликих неприємностей, що залишилися в минулому. З відчуттям голоду вона розібралася, пішовши на кухню і ввімкнувши кавоварку. Перед цим вона багато годин нічого не їла і тепер зробила собі три великі бутерброди з сиром, ікрою та яйцями, звареними круто. Свої бутерброди вона жувала на дивані у вітальні, а тим часом опрацьовувала добуту інформацію.

Дірк Фруде з Хедестада найняв її для вивчення особистих обставин Мікаеля Блумквіста, якого запроторили до в’язниці за наклеп на Ханса Еріка Веннерстрьома. Через кілька місяців у правлінні «Міленіуму» виникає Хенрік Ванґер, теж із Хедестада, і стверджує, що існує якась змова, спрямована на знищення журналу. І це відбувається того ж дня, коли за Мікаелем Блумквістом зачиняються двері в’язниці. Найцікавішим з усього була дворічної давності статейка під назвою «З порожніми руками», присвячена Хансу Еріку Веннерстрьому, що її вона знайшла в інтернетівській версії журналу «Фінансмаґазінет монополь». Там наголошувалося, що Веннерстрьом починав свій aufmarsch[42] у фінансовій сфері в 60-х роках саме на підприємствах Ванґера.

Не треба мати особливих талантів, щоб виснувати, що ці події якось між собою пов’язані. Тут вочевидь був заритий собака, а Лісбет Саландер любила розкопувати заритих собак. До того ж у неї зараз не було нічого цікавішого.

Частина 3

ОБ'ЄДНАННЯ

16 травня — 14 липня

13 відсотків жінок Швеції зазнавали грубих форм сексуального насильства поза межами сексуальних стосунків.

Розділ 15

П’ятниця, 16 травня — субота, 31 травня

Мікаеля Блумквіста звільнили з в'язниці в п'ятницю, 16 травня, через два місяці після ув'язнення. Опинившись у цій установі, він того ж дня подав прохання про скорочення строку покарання, щоправда не надто на нього сподіваючись. Причини, через які його прохання було задоволене, так і залишилися йому невідомі, але, очевидно, зіграло роль, по-перше, те, що він жодного разу не скористався правом покидати в'язницю на вихідні, а по-друге, те, що в камерах, розрахованих на тридцять одне місце, перебувало сорок два в'язні. Так чи інак, але директор в'язниці — сорокалітній польський емігрант Петер Саровський, з яким Мікаель чудово ладив, — написав листа з рекомендацією скоротити його строк.

Час у Рулльокер спливав спокійно і приємно. Ця в’язниця, як висловлювався Саровський, була призначена для підбурювачів спокою і для тих, хто сів за кермо в нетверезому стані, а не для справжніх злочинців. Розпорядком дня вона нагадувала турбазу. З-поміж інших ув’язнених половину становили іммігранти в другому поколінні; Мікаеля вони сприймали як чужорідний елемент, яким він, власне, і був. Він був єдиним серед них великим цабе, про котрого навіть повідомляли по телебаченню, проте серйозним злочинцем його ніхто із в’язнів не вважав.

Не вважав так і директор в’язниці. У перший же день Мікаеля запросили на розмову і запропонували йому допомогу психотерапевта, освітні курси для дорослих або інші варіанти навчання, а також сприяння у профорієнтації. Мікаель відповів, що не потребує соціальної адаптації, що він закінчив навчання кілька десятиліть тому і вже має роботу. Зате він попросив дозволу тримати в камері ноутбук, щоб і далі працювати над книгою, яку зобов’язався написати. Його бажання не викликало ніяких заперечень, і Саровський навіть надав йому шафу із замком, щоб він міг залишати комп’ютер у камері без нагляду і не боятися, що його поцуплять або зіпсують. Навряд чи хто-небудь із в’язнів став би таке чинити — вони ставилися до Мікаеля швидше поблажливо.

Таким чином, Мікаель провів два досить приємних місяці, приблизно по шість годин на день працюючи над сімейною хронікою Ванґерів. Лише на кілька годин йому доводилося робити перерву для щоденного прибирання і відпочинку. Разом з двома в’язнями, один з яких виявився зі шведського містечка Шьовде, а другий родом із Чилі, Мікаелю належало щодня прибирати гімнастичну залу в’язниці. Відпочинок складався з перегляду телепередач, гри в карти або занять на тренажерах. Мікаель виявив, що цілком пристойно грає в покер, але стабільно програє по кілька монет у п’ятдесят ере щодня. Тюремні правила дозволяли гру на гроші, тільки коли в спільному банку було менше як п’ять крон.

Про те, що його випускають достроково, Мікаель дізнався напередодні звільнення, коли Саровський запросив його до себе в кабінет і пригостив стопкою горілки. Решту вечора Мікаель присвятив спаковуванню речей і робочих блокнотів.

Знов опинившись на волі, Мікаель поїхав прямо до себе в Хедебю. Піднявшись на ґанок будиночка, він почув нявкання і побачив рудо-коричневу кішку, яка привітно потерлася об його ноги.

— Гаразд, заходь, — сказав він. — Тільки я ще не встиг купити молока.

Розпаковуючи багаж, Мікаель не міг позбутися почуття, ніби він побував у відпустці. Йому навіть якось бракувало Саровського і в’язнів-побратимів. Хоч яким би безглуздим це здалося, але у в’язниці йому було добре. Звістка про звільнення надійшла так несподівано, що він навіть не встиг нікого попередити.

Був початок сьомої вечора. Мікаель швидко сходив у крамницю, поки та ще не зачинилася, і купив основні продукти. Повернувшись додому, він увімкнув мобільний телефон і подзвонив Еріці, але почув у відповідь, що наразі абонент недоступний. Мікаель залишив повідомлення, запропонувавши здзвонитися наступного дня.

Потім він прогулявся до Хенріка Ванґера, якого здибав на першому поверсі свого будинку. Побачивши Мікаеля, той здивовано звів брови.

— Ти утік? — щонайперше спитав старий.

— Законно