Юрій Павлович Винничук - Аптекар

— Де ви пропадали? — запитав Каспер.

— Я ходила з ними до Калькбреннера, — сказала дівчина голосом, який відрізнявся від того, яким вона щойно щебетала з аптекарем і Лоренцо. — Чому ви не спите?

Вона прошмигнула повз ката так спритно, що й не торкнулася його.

— Я ж не знав, що ви ще кудись завієтеся. Думав, може, піти назустріч.

Він провів її сумним поглядом. Спати не хотілося. У коминку ще блимали поліна. Каспер вмостився із пляшкою мальвазії і спробував думати про щось приємніше, але приємного було не так багато. Врешті він поринув у приємну напівдрімоту і незчувся, як і заснув, сидячи біля коминка.

Вранці Каспера чекала свіжа екзекуція. Він нашвидкоруч поснідав сиром зі сметаною, заїдаючи чорним хлібом. Рута доїла козу. Сарацинка поралася на городчику, виполюючи бур’ян. Була молода, покірна і тиха. Каспер кілька разів уже покохався з нею, коли Рути не було вдома. Робив це просто, без жодних церегелів — клав її грудьми на стіл, задирав спідниці і входив у гарячий ніжний м’якуш, а вона щось лопотіла до нього незнайомою мовою, щось лагідне й спорзне, щось таке, що не потребувало тлумачення. Врешті-решт це було куди зручніше, аніж їздити кудись до дідька на роги. Не боявся, що вона його видасть Руті, бо могла б втратити роботу, на якій не надто перепрацьовувала. Каспер забезпечив її вбранням і їжею, давав якісь гроші. Ледве чи в кого іншого було б їй краще. Інколи вона до нього ластилася, як кішка, але він волів тримати її на відстані. Коли минав її, вона випросталася і усміхнулася. Він кивнув їй.

Каспер повернувся додому над вечір і з острахом зайшов до хати. Сарацинка сиділа в кутку й дрімала. На столі блимала свічка. Каспер повернув голову до полиці з тарелями. Усі вони стояли ребром до нього, і лише одна тареля лежала плазом. Він підійшов, простягнув руку і завмер. Пальці торкнувшись тарелі, відчули, що вона ще тепла. Він перевернув її і побачив випалене ім’я. Прочитав, і серце його забилося в шаленому темпі. Він знав цього чоловіка, важко сказати, наскільки був на нього схожим. Тепер він на нього буде дивитися іншими очима. І боятися, що зрадить себе поглядом. Бо признатися до свого справжнього батька він не міг. Тільки не в образі ката. А тоді в якому? Чи є у нього інша личина? Можна лише уявити, який жах спалахне в очах поважного пана, коли він довідається, що його син — кат. Ні, тоді їм не жити в одному місті. Каспер із подивом усвідомив, що та лють до батька, яка жевріла у ньому раніше, добряче пригасла. Він не раз думав про нього і часто в цих роздумах вигулькували якісь виправдання для молодика, який спокусив його матір. Адже він міг і не знати, що вона завагітніла, міг нічого не знати про те, що вона позбулась його дитини і що її засудили до страти, бо ж покинув Сянок раніше. Чому ж вона його не шукала? А може, й шукала, і, знайшовши та почувши, що він від неї відрікається, щойно тоді зважилася на дітовбивство. А що б він сам учинив, якби опинився на місці свого батька? Якби був таким паном, то принаймні забезпечив би бідну жінку грошима, найняв би для неї служницю, відправив би дитину вчитися. Ні, він би не відцурався від них. Хоч і тримав би це в таємниці. Він би не допустив злочину.

Але хто, окрім диявола, міг випалити цей напис? То Калькбреннер диявол? Він відчув страх. Знав, як чинять з тими, хто спілкувався з дияволом. Якщо хтось про це довідається, то спалять їх обох — і Руту, і його. Він узяв тарелю і шпурнув у коминок. Тареля спалахнула, але ім’я не зникало, ВОНО вирізнялося особливим білим полум’ям І ШИПІЛО; Каспер штурхнув тарелю палицею, ім’я перескочило на палицю і горіло на ній. Шпурнув палицю у вогонь і стежив терпляче, доки все не зникне.

Розділ 25. ТРИКУТНИК

Із записок Лукаша Гулевича.

«Зима 1647 року.

Я скористався порадою доктора Геліаса і з листопада став ходити на науку фехтування. Рамзей, випробувавши мене, здивувався, навіщо мені потрібні уроки, коли я й так добре „шермую“. Я пояснив, що потребую удосконалити своє вміння, аби могти відбити атаку, стоячи на місці та не роблячи надто багато кроків чи стрибків через свою скалічену ногу. І тут справді була нагода набути такої вправності. Юліана вирішила на один із уроків прийти зі мною. Рамзей їй миттю вибив шпагу з рук і розкритикував її стійку, дивуючись, що вона не осягнула бодай азів „шермерки“. Вона надулась і більше не ходила.

— Я ж не збираюся брати участь у двобоях. Мені досить, аби оборонитися від якогось розбишаки, — сказала вона.

…Рута мене ошелешила. Я ніколи не думав, що колись вона обере мене посередником у своїх стосунках з Юліаною, в якій бачить юнака Лоренцо. Вона промовляла тремтячими вустами зі сльозами на очах, вона була переповнена почуттями, які вже не мала ані сил, ані мужності стриму вати, але боялася розчаруватися у взаємності свого обранця, боялася обірвати цю солодку ману, яка її зогрівала і напувала надією. Рута вловила хвилю, коли Юліана пішла з Айзеком на закупи, а я зостався в аптеці. Дівчина підступила до мене так близько, як ніколи, її перса збуджено здіймалися і час-від часу торкалися моїх грудей. Вона була прекрасна, і я щиро заздрив тому неіснуючому Лоренцо, бо мене так ніхто ще не кохав і не прагнув. Рута розповіла, затинаючись і кваплячись, гублячи слова і окремі звуки, про свої почуття до Лоренцо, починаючи з того, що все це з нею вперше, що вона ніколи ще нікого так не кохала, що вона увесь цей час, відколи Лоренцо з’явився у її житті, кохала його, і їй здається, що він теж може мати до неї якісь почуття. А тому він мусить знати, мусить довідатися про те, ким вона є насправді для Каспера, а я ж бо знаю її історію і можу посвідчити, яким чином вона потрапила до ката. І коли є