Стівен Кінг - Чорний дім

якусь мить щипцями, обстежує фальшиві марки з птахами. «ВИГОТОВЛЕНО “ДОМІНО”» — надруковано під кожною картинкою, і це все. Ані назви ресторану, ані чогось такого. У торбинку. Щільно зав’язує. Занотовує маркером дату. Описує характерні ознаки.

Він змітає пір’я і кладе його в четвертий мішечок. Ще пір’я є в коробці. Він піднімає коробку щипцями, висипає пір’я на совок, раптом відчуває різкий удар у грудях — здалося, неначе з лівого боку в грудній клітці товче кулак. На дні коробки щось написано. Тим же маркером «Шарпі», що й було написано безглузді листи. Той, хто це писав, знав, кому він це писав. Не фізичному наявному Джеку Сойєру, адже в такому разі Рибак, поза сумнівами, назвав би його Голлівудом.

Це повідомлення адресовано внутрішньому Джеку Голлівуду Сойєру і дитині, якою він був колись.

Відвідай «Смачно в Еда», копісмене. Твій друг-диявол

РИБАК.

— Твій друг-диявол, — бурмоче Джек. — Так. — Він піднімає коробку щипцями і опускає її в другу торбинку для сміття; в нього більше немає достатньо великого мішечка, щоб він міг покласти її туди. Потім він акуратно складає всі речові докази в купку. Це завжди має вигляд буденний і прозаїчний, як фотографії, які ми звикли бачити в кримінальних журналах.

Він заходить усередину і набирає номер Генрі, побоюючись, що слухавку візьме місіс Мортон, але, дякувати Богу, біля телефону був Генрі. Він уже вийшов з образу Щура, хоча в рурці Джек ще чує тихий шум і різкий звук «електричної гітари».

Генрі каже, що чудово знає про «Смачно в Еда», але з якого це дива Джека раптом зацікавило це місце?

— Зараз це не що інше, ніж просто руїна; Ед Ґілбертсон помер досить давно і у Френч Лендінґу багато хто був тому лише радий, Джеку. Це місце можна було назвати «царством антисанітарії». Дивно, що там ніхто не отруївся. Ти запитаєш, чому міністерство охорони здоров’я його не зачинило, — тому що в Еда були знайомі. Дейл Ґілбертсон один із них.

— Вони були родичами? — запитує Джек.

Генрі відповідає:

— Так, твою мать. — Зазвичай його друг ніколи б так не сказав.

Джек розуміє, що в Генрі цього разу не болить голова, Щур досі в його мозку. Джек чув, як щось схоже вряди-годи вилітало з уст Джорджа Ретбуна, вигуки несподівано грубим голосом зі шляхетного горла Генрі — таким голосом Генрі прощається, кидаючи при цьому «Дінь-дон» або «Айві-дайві» мовою Шейх, Шейк, Шейха.

— Де саме воно розташоване? — запитує Джек.

— Важко сказати, — відповідає Генрі. Тепер його голос трохи дратівливіший. — За територією магазину з продажу фермерського знаряддя, устаткування… «Ґольц». Наскільки я пам’ятаю, там була дуже довга під’їзна дорога. Якщо там і був колись якийсь знак, то його вже давно немає. Коли Ед Ґілбертсон продав свій останній хот-дог, що аж кишів мікробами, ти, напевно, навчався ще в першому класі. А навіщо тобі все це?

Джек знає: те, що він задумав, — безглуздо за стандартами звичайного розслідування, оскільки краще не брати нікого із собою на місце злочину, особливо на місце вбивства, але це ж не звичайне розслідування. Один із речових доказів він приніс із іншого світу. Цього достатньо, щоб переконатися, що слідство незвичайне? Зрозуміло, що він зміг би знайти давно зруйновану забігайлівку «Смачно в Еда»; будь-хто з «Ґольца» спромігся б, поза сумнівами, показати йому дорогу. Але…

— Рибак щойно прислав мені одну з кросівок Ірми, — каже Джек. — Зі ступнею Ірми всередині.

Перша реакція Генрі — глибокий різкий вдих.

— Генрі? З тобою все гаразд?

— Так. — Голос Генрі приголомшений, але спокійний. — Який жах для матері дівчинки. — Він робить паузу. — І для тебе. І Дейла. — Знову пауза. — Для всього міста.

— Так.

— Джеку, ти хочеш, щоб я поїхав з тобою до Еда?

Генрі може, Джек знає це. Без проблем. Айві-дайві. Але якщо реально розібратись, чому він кличе насамперед Генрі?

— Так, — каже він.

— Ти подзвонив у поліцію?

— Ні.

Він зараз запитає мене, чому ні, і що я йому відповім? Що я не хочу, щоб Боббі Дюлак, Том Лунд і всі інші топтались там, змішували свої запахи із запахом убивці, аж доки я сам усе не рознюхаю? Що я не довіряю маминим мазунчикам, бо вважаю, що вони все лише зіпсують, до дідька, і Дейл у тому числі.

Але Генрі не запитує.

— Я чекатиму на тебе на початку під’їзної дороги, — каже він. — Лише скажи коли.

Джек підраховує, скільки часу йому знадобиться, щоб попіклуватися про речові докази — запакувати все в коробку й завантажити в багажник. Нагадує собі, що треба взяти стільниковий, який зазвичай просто стоїть на підставці в його кабінеті. Він захоче повідомити всіх, щойно знайде рештки Ірми і все огляне першим. Тоді він дозволить Дейлу і його хлопцям приїхати. Тоді нехай беруть із собою кого захочуть, хоч групу випускників, які марширують. Він дивиться на годинник і бачить, що вже майже восьма година. Як швидко стало настільки пізно? Дистанції коротші в іншому світі, це він пам’ятає, та хіба там і час швидший? Чи, може, він просто загубився в часі?

— Я буду там о восьмій п’ятнадцять, — каже Джек. — Але коли ми приїдемо до «Смачно в Еда», ти сидітимеш у пікапі як зразковий хлопчик, аж доки я не скажу, що можеш вийти.

— Зрозумів, mon capitaine.

— Дінь-дон. — Джек вішає слухавку і повертається на ґанок.

Та не все сталось так, як Джеку гадалось. Не вдається йому першим оглянути і обнюхати місце злочину. Фактично сьогодні по обіді у Френч Лендінґу досить напружена ситуація, що ледь не виходить із-під контролю. Попри безліч факторів, головною причиною негараздів стане Навіжений Угорець.

Це прізвисько має дрібку доброго старого гумору, і схоже воно на те, як часом називають худорлявого банківського клерка «Великим Джоі» чи власника книгарні в трифокальних окулярах — «Орлиним Оком». Арнольд Грабовський за зросту у п’ять футів і шість дюймів та ваги в