Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

Коли Гифт прийшла в село, то дружина Олдера, Тауні, і деякі інші жителі села цілком погодилися з її доводами, що в сварці двох чаклунів через роботу немає нічого абсолютно нового і незвичайного. А ось Сан, його дружина і дехто з постійних відвідувачів таверни, таких же п'яниць, як Беррі, ніяк не бажали цю тему залишити: ще б пак, про що ж їм потім говорити всю зиму? Якщо не брати до уваги непереможеного поки що ящура, звичайно.

— Знаєш, — сказала їй Тауні, - чоловік мій завжди намагається мідяками розплатитися, навіть якщо вважає, що платити потрібно слоновою кісткою.

— То, значить, бики ваші, яких Отак лікував, здорові?

— Нібито. І поки жоден не захворів.

— Він справжній чарівник, Тауні! — вигукнула Гифт. — Тепер я це точно знаю!

— У тому-то й річ! — сказала Тауні. - І ти, мила, це прекрасно розумієш! Тут не місце для ТАКИХ людей. Хто він такий насправді — не наша справа, але ти б все-таки з'ясувала, навіщо він сюди з'явився.

— Щоб лікувати тварин, — впевнено відповіла Гифт.

Не минуло й трьох днів, коли Санбрайт з ганьбою втік з села, як знову з'явився якийсь чужинець. Приїхав він верхи по Південній дорозі, і, треба сказати, кінь у нього був відмінний. Незнайомець запитав у таверні, чи не можна у кого-небудь переночувати, і його, зрозуміло, послали до Сана, але дружина Сана, як тільки почула за дверима голос незнайомця, підняла крик і заявила, що якщо Сан впустить до них в будинок хоч одного чаклуна, то її дитина вже точно встигне двічі померти, перш ніж народиться. Її крики були чутні здалеку, і в підсумку на вулиці між будинком Сана і шинком зібралося навіть людей з десять цікавих.

— Ні, так не годиться, — добродушно сказав незнайомець. — Не можу я служити причиною передчасних пологів! А у вас в шинку на горищі містечка не бракуватиме?

— Та відішліть ви його до Гифт, — порадив хтось із пастухів Олдера. — Вона будь-кому рада, хто до неї в будинок не попроситься! — і почулися приглушені смішки і нашіптування.

— Тобі он туди, пане мій, — і господар таверни вказав незнайомцю на будинок Гифт. Той подякував і розвернув коня.

— Ну ось, тепер у нас всі чужаки в одному кошику, — зауважив господар таверни, і цей жарт ввечері повторювали в таверні раз двадцять, і кожен раз він служив невичерпним джерелом захоплення і веселощів. Це було найдотепніше висловлювання з тих пір, як на село обрушилася епідемія ящура.

Гифт була в корівнику; вона щойно закінчила вечірню доїння і тепер, процідивши молоко, розставляла миски з майбутніми сирами.

— Господиня! — гукнув її хтось від дверей, і вона, вирішивши, що це Отаку, сказала:

— Хвилинку, я зараз закінчу, — а коли, повернувшись, побачила на порозі зовсім незнайомого чоловіка, від розгубленості мало не випустила миску. — Ох, і налякали ви мене, пане мій! — вигукнула вона. — Чим можу служити?

— Так ось, шукаю, де б переночувати.

— Ні, постоялець у мене вже є, та й ми з братом в тому ж будинку поміщаємося, так що місця немає. Може, у Сана, в селі, містечко знайдеться?

— Я у них вже був, і вони послали мене сюди. І ще сказали: «Тепер у нас всі чужинці в одному кошику». — Незнайомцеві було років тридцять; красивий, хоча риси обличчя, мабуть, були дещо різкуваті; одягнений просто, зате кремезний жеребець у нього був явно породистий. — А ти посели мене в корівнику, господине, мені цілком зручно буде. Адже скоріше моєму коню відпочинок потрібен: втомився він дуже. А я спокійнісінько висплюся тут на горищі, а вранці поїду. З коровами поруч спати — це ж одне задоволення, та ще в холодну ніч. Я і заплатити можу, господине. Двох мідних монет за ніч досить? А звуть мене Хок.

— А мене — Гифт, — відповіла вона. Вона була трішки стривожена, але ця людина їй сподобалася. — Ну добре, пане Хок. Відведіть свого коня на стайню та погодуйте — там сіна повно, а у дворі хороший колодязь. А потім в будинок приходьте, я вас молочним супом пригощу. А що стосується плати, так і однієї монети більш ніж достатньо, і спасибі тобі, чоловіче, за щедрість. — Дивно, але їй чомусь не хотілося називати цього молодого чоловіка «пане мій», як вона завжди називала Отаку. У цього хлопця ні в звичках, ні в зовнішності не було й сліду того вродженого благородства, яке завжди відчувалося у її постояльця, в якому вона буквально з перших хвилин відчула мало не короля.

Швиденько прибравши в молочній комірчині, Гифт зайшла в будинок. Чужинець на ім'я Хок сидів навпочіпки біля вогнища і вельми вміло розпалював вогонь. Отаку був у себе в кімнаті і спав. Вона заглянула туди і закрила двері.

— Постоялець мій щось нездоровий, — шепнула вона гостю. — застудився, видно. Ще б пак, стільки днів корів лікував на східному болоті, голодний та на такому холоді, ось сили у нього і скінчилися.

Коли Гифт зайнялася звичними кухонними справами, Хок взявся їй допомагати, та так уміло, що вона тільки диву давалася. І виходило все це у нього настільки природно, що вона навіть подумала про себе: чоловіки з інших країв, виходить, і в домашній роботі куди спритніші і вмілі, ніж тутешні, з боліт. І говорити з цим Хоком було легко, і вона навіть трішки розповіла йому про нашого гостя, оскільки про себе щось їй начебто і розповідати було нічого.

— Ось так вони завжди! — обурювалася вона. — Використовують людину, а потім його ж і ославлять. А Отаку їм таку велику допомогу надав! Це несправедливо!

— Так він, може, налякав їх чимось?

— Та напевне. Адже тут що вийшло: один цілитель — він у нас тут бував і раніше, та толку від нього особливого не було, я так скажу, — заявив Отаку: ти, мовляв, у мене роботу перехопив. А сам мою корову, у якої вим'я запалилося, два роки тому так і не зумів вилікувати! Та й мазь, якою він її лікував, це звичайнісінький свинячий жир, заприсягтися можу! Ну так от, посварилися вони, і, можливо, Отаку йому що-небудь в тому ж дусі відповів. Загалом, обидва розсердилися і почали якісь нехороші закляття вимовляти. У всякому разі, по-моєму, Отаку точно якесь закляття вимовив, а потім ніби як передумав і тому, другому, ніякої шкоди не заподіяв, зате сам узяв та й звалився замертво. А тепер не пам'ятає