Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Частина ІІІ. Вогненні серця. Розділ 19. Останній ривок

Не вірячи до кінця своєму щастю, Рубі вмостилася на сидінні автомобіля і задоволено зітхнула. Невже позаду довга дорога, кущі та колючки, ночівля на твердій землі, коли ти з-під себе виколупуєш шишки і кривишся від болю в спині? Тепер у них є кілька автомобілів, вона трохи відпочине від Адайн, до Арвелінну залишилося не так і багато… Яке чудове життя!..

-Рубі, ти щойно почула новину, що Адайн знайшла собі іншу жертву? – хихикнула Ем, зазираючи досередини.

-Ти про що? – отямилася Рубі, струснувши головою.

-Про твій вираз обличчя. Повнішої ілюстрації до слова «блаженство» я ще не зустрічала, – зареготала Страж Галлагер, приземляючись поруч із подругою.

-Помовч, – миролюбно пробурмотіла Ернандес, заплющуючи очі. – Де Катрін?

-Там, де і її вічне кохання, – захихотіла Емілія.

-Дістала, – гмукнула Рубі, сідаючи рівніше та хапаючи наплічник до рук.

-Ти чого? – Емілія підняла брови, слідкуючи за її маніпуляціями.

-До повного щастя мені не вистачає лише кількох пунктів, – пояснила Рубі, витягаючи свій рушник і загортаючись у нього. – Оце один…

-Посуньтесь, – поруч із Рубі вмостився Севен, кинувши наплічник собі під ноги.

-А ось це інший, як я розумію? – медовим голосом уточнила Ем.

-Іди до біса, – процідила Рубі, відчуваючи, що заливається рум’янцем.

Севен здивовано зиркнув на них.

-Замовкни! – гарикнула на нього Страж Ернандес.

Емілія пирснула зі сміху.

-Нічого не питай.

Севен усміхнувся.

-Навіть не намагатимуся, мені звеліли мовчати.

Рубі вдоволено гмукнула з глибин свого укривала. На місце водія заскочив Наставник Кормак, а на переднє пасажирське – Пілот, який устиг десь знайти шоколад, щоб із усмішкою дати його Емілії. Невдоволене око Рубі зиркнуло в бік смаколика.

-Я також хочу, – повідомив не менш невдоволений голос.

-Нічим не можу допомогти, – захихотіла Емілія, розгортаючи ласощі.

-Жаднюга, – гмукнула Ернандес, заплющуючи очі.

-Дитячий садок, – закотив очі Наставник, заводячи двигун.

Кортеж рушив, залишаючи позаду привітний Уордорф та його жителів. Рубі бачила, як Хосе та Хімена махали їм услід.

Тепер дорога, нарешті, піде набагато швидше. Зрештою, залишилось їм не так багато. Варто хіба що сподіватися, що на шляху їм не трапиться нових перешкод.

Із цими думками Рубі почала повільно засинати, заколисана шумом мотора та теплом.

 

Розбудив її… Ні, навіть не сміх, дике іржання. Проклинаючи подумки весь світ, Рубі розплющила очі. Одразу відзначивши, що Севен сидить поруч, по-хазяйськи обіймаючи її, Рубі скипіла і озирнулася навкруги. Поруч із нею заходилася сміхом Ем, спереду помирали від реготу Наставник і Пілот. Севен, не зважаючи на небезпечну близькість до її стусанів, реготав чи не найголосніше.  

-Якого дідька тут відбувається? – Рубі стиснула зуби так міцно, що крізь них ледве проривалися звуки.

-Ой, Рубі, ти прокинулася, – радісно оголосила Емілія.

-Якби я не прокинулася під ваш регіт, – загарчала Рубі, – то радила би перевірити, чи я ще жива. Що настільки смішного трапилося, поки я спала?

-Ох-х, – видав Пілот, витираючи сльозу. – Та нічого, просто Севен розповідав щойно дуже смішну річ.

Ернандес закотила очі.

-Я зараз зроблю дуже смішну річ, – мило усміхнулася вона. – Викину вас обох із автомобіля. А вже там можете собі посміятися досхочу.

-Ой, та припини, – хихикнула Емілія. – Нічого ж такого не сталося…

-Пригадай ці слова, коли я наступного разу тебе намагатимуся розбудити, – буркнула Рубі.

-Ну, не порівнюй, це ж зовсім інше.

Авто вибухнуло реготом.

-То що відбувається? – повторила Рубі своє запитання.

-Розповідаємо історії, – пояснив Наставник. – Жодних обмежень у темі чи довжині. От Страж щойно нам розповідав таку собі життєву ситуацію із минулого, що нагадувала швидше анекдот.

-Хм, чому я не сумніваюся? – процідила Страж Ернандес. – І в чому полягала ця дивовижна історія?

-Е-е-е, та неважливо, нічого цікавого, – пробурмотів Севен, хитро відводячи блакитні очі.

-Відірву голову, – злісно пообіцяла Рубі.

-Так, давайте ви свої ревнощі продемонструєте пізніше? – запропонувала Емілія.

-Чудова думка! – перебільшено захоплено вигукнув Страж Етелхард, обіймаючи Рубі.

-Мене це не зупинить, – глухо заявив голос Рубі із глибин його куртки.

-Та годі вам, – засміявся Пілот. – Наставнику, ваша черга.

Кормак зітхнув, по черзі підсмикуючи рукави шкірянки.

Автомобіль їхав лісовою дорогою, минаючи зелені хащі, крізь які пробивалося сонячне світло.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍