Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич

Але Христя дивилась безтурботно порожньо та  чесно , мабуть в її погляді злітали птахи і відважні капітани вели свої  сміливі каравели кудись за небокрай. Вона й гадки не мала, що Алька їй скаже наступної миті.  Адже дитинство минало так швидко. Літо та осінь, а навіть – Новий Рік і Пісня року, потім весна – все це було таке летюче й скороминуще, Христя не вміла довго журитись, вона була ще дитинна й смертна.

І в цей момент просвітленості та самого екзестенційного потоку, що перетікав крізь Христю не зустрічаючи ні перепон ні спротиву, Алька доволі доросло раптом їй сказала:

 Знаєш, у мене бабуся була циганка. Так що стережись мене..

Христя заглянула в її зелені серйозні очі і їй здалося, що в них зблиснули блискавки усіх гроз, що ще проноситимуться над її життям.

Христя тоді теж промовчала. Адже вона нормально відносилась до циганів, а після того, як Алька призналася у своєму корінні , то ще більше полюбила.

Тоді якраз цигани стали напрочуд популярними. Виходили такі фільми, як Невловимі месники з Яшкою, у якого Христя сразу безнадійно закохалася,  Табір уходив в небо, Будулай шукав своє щастя-долю та легендарний Нікіта Михалков з Мягковим ділили Ларису Гузеєву. Там теж танцювали цигани.  А Христя любила кіно. Циган . Своє життя. Дитинство. Школу. Альку та Алькиного старшого брата.

Та що там казати, якби була можливість, Христя покинула би свій світ, свій Зарічний та улюблену школу, книги про піратів та романи Майн Рида та полинула би за крайнебо  ,  щоб знайти себе на волі. Вона й сама би воліла стати циганкою та танцювати під небом всіяним зірками біля багатаття. Слухати пісні та гадати по руці.

Але поки що приходилося ходити до школи та виконувати домашнє завдання.

І життя, над яким втім вже збиралися зелені грози, було попереду.

 

Пані Злата про дерева

Таке химерне було їх тоді ще радянське дитинство. І якщо в школі , наче у доповненій реальності , зі сторінок книг над ними проносилися революції та громадянські війни, реальний  вчительський автократизм , школярські бунти, поки вони так дозрівали до справжніх бунтів, кривавих збройних сутичок та організованої злочинності, поки вислуховували від класної керівнички про власну ганьбу та безнадійність усього покоління, над ними також тихо проходили шелестіли весна літо осінь зима і знову весна…

Так все проходило, що їм тоді було непомітно .

Влітку вони ходили на пляж. Степова річка Саксагань була неширока. Але глибокі ріки течуть тихо. Її підступність була у її мутній коричневій непроникності. Під цією водою наче не було дна, наче вона вела у самі підсвідомі глибини, з яких піднімалися мутні страхи та фобії її Христі дитинства.

Це якщо заплисти далеко , метрів хоча би за п*ять десять від піщаного берега, зарослого споришем та полином.

Але вони спочатку переважно  плавали у берега. Там під водою був  обломок якоїсь промислової рури, це було моторошно, як у хорорах, але їм було все одно. Вони залізали на тут руру та стрибали з неї у мутну  воду. Це було щасливе дитинство .

Вони ходили так вчотирьох. Спочатку,  поки вони з  Алькою не виросли, мама Стефанія та пані Злата ходили з ними на пляж.

Мама Стефанія любила плавати і плавала дуже добре. І запливала далеко. І засмагати любила. Вітер розвівав її темно-каштанове кучеряве волосся. Пані Злата переважно сиділа у позі якоїсь грецької  німфи. Її чорне довге волосся теж виглядало епічно. Алька була худа з тонкими руками та ногами. А Христя – Христя була нормальна , але плавати ще взагалі не уміла. Вона навчиться з атом у Ялті у тринадцять.

День був літній і сонце ніжно припікало їх,  вони вдихали чистий полиновий дух і річкову свіжість (як не дивно попри усю свою мутність та коричневий колір, річка пахла приємною свіжістю , в ній ловили рибу і тягали раків, хлопчаки влітку купалися та стрибали з дамби,  нею ходили каное та байдарки, неподалік на КРЕССі  був клуб юних  море ходів і човнова секція, іноді  навіть пропливали катамарани, ну тобто все було облаштовано для відпочинку трудящих) . Пляж був трохи всипаний піском, але переважно це був зелений звичайний трав8янистий берег  зі звичайним степовим зіллям. Над ними розкинули віти верби та тополі…ні тополь не було…Тільки верби.

Пані Злата  раптом повернулася до Христі і з дивною загадковою усмішкою сказала:

 А я іноді говорю з деревами. Як це пояснити звичайним людям, що я чую, що говорять дерева?

Вона усміхалася і сонячне проміння заплутувалося у її карому  погляді.

Наприклад,  он та верба – вона дівчина. Я її чую. Вона зі мною говорить.

Алька при словах своєї мами закотила очі під лоба. Але Христя просто рот відкрила від захвату. Вона то повірила,  що пані Злата вміє слухати дерева і говорити з ними.  З того часу Христя і сама прагнула почути , як говорять дерева.

Вона росла  з цією маленькою таємною мріє: почути як говорять дерева. А пані Злата потім ще розповідала їм легенди про чаклунів, що жили біля них по сусідству. Алька  виразно дивилась на Христю та викочувала дивні круглі очі, але Христя була у захваті.

Міські містичні легенди її заворожували та народжували в її дитячий уяві тисячі фантазій. Наче самі казки оживали в тих розповідях . у цьому у такі хвилини мабуть народжувався її власний романтизм, віра у потойбічне,  відчуття природи, як вона дихає чи відчуває їх  самих, ще дітей. Наче сама природа оживала та народжувала казки та фольклорні образи русалок та містичних підводних чудовиськ.

 

Наташа та хом’як

Однокласниця Христі – Наташа – була висока худорлява дівчина. Її лляне волосся було абсолютно білого кольору, але очі- були карі.

З Христею вони дружили з початкової школи. Наташа була якась досить врівноважена та розумна. Хоча Христя й читала бойкіше, Наташа була біль флегматична, але все таки попри все , саме Наташа здавалася розумною у порівнянні з непевною Христею.