Мілена Христич - Щоденник (збірник загонів з 80-х по 2025) 2, Мілена Христич

Тому Христя з Алькою, якщо були козачками, то старалися ставити ці стрілки рідше, щоб розбійникам було складніше шукати.

А потім вони ходили тими химерними маршрутами. Іноді йде Христя зі школи, а на асфальті під ногами – ці стріли крейдою . Хоч йди за ними , хто –зна куди вони тебе виведуть, бо химерні дороги козаків. Але ще  химерніші були дороги тих, хто вийшов з гри. Пішов додому спати чи у школу,  чи у магазин за морозивом, чи просто через те, що гра закінчилася. Але їх маршрути залишались написані на асфальті. 

І тоді Христя йшла і в неї виникало моторошне відчуття, що ці маршрути вже так і лишаються вічні, але на них вже не повернутися. А якщо повернешся , то не ясно ще, ким станеш: козаком чи розбійником.

Але у козаків –розбійників потім грали все менше і менше. А Христя любила цю гру.

Іноді вона так сама по собі малювала ці стріли без гри. І вони залишалися вже назавжди. Їх  вже не можна було стерти.

Можливо, вона так намагалася залишити щось типу слідів на воді, чи хоч на асфальті. А може їй здавалося, що  хтось її шукатиме коли-небудь. Хто. Вона не знала, і навіщо – не знала також. Тому малювала стріли на асфальті.

Їх не стерти вже. Ні Зарічного, ні Альки, ні Глашки ні самої Христі – маленької бідолашної кучерявої дівчинки ще у зеленому картатому платтячку, що натирало під пахвами. І її розбиті колінки і її невпевнені рухи і сірий здивований погляд на світ , її цікавість та зачудування . її простодушність та улюбленість книгами та пригодами,її вічну прихованість та мовчазність, та слухання усього, що її оточувало: природу, розмови, дорослі теревені та телебачення,  її наївну віру в дружбу, в дитинство, в маму й тата, в Космос та Леніна , та Комуністичну партію, що охороняла їх дитинство . ні в Ернесто Чегевару. Ні в старшого брата Альки, що незримо їх охороняв одним лише своїм іменем, що його боялися на їх вулиці.

І ті класики , що вони креслили на асфальті. Стрибання на резинці, і гра у козла, і в числа , і в кись- брись, і в колечко…Ці безкінечні дитячі ігри, ці плітки про сусідніх хлопців, що росли поруч і десь гупали м*ячем на сусідньому майданчику, ці теревені про дитячі фільми , про школу, про цукерки та жуйки, про Рабиню Ізауру та Наташу Корольову , про Філіпа Кіркорова та Наташу Корольову.

 

Поцілунок з Урсулою

 

І  хоч вони більше гралися тоді утрьох: Христя, Алька та Глашка, хоч їх завжди і всюди бачили разом, але іноді приходила ще й Урсула.

Вона була у порівнянні з ними якась навіть благородна: висока, з тонким каштановим волоссям, у неї був печальний погляд та зелені очі. Вона гарно одягалася у порівнянні з ними. Бо Христя переважно носила простенькі ситцеві радянські сукні, вони були різнокольорові, але з такої цупкої тканини, що, здається, що могли правити скоріше за лати Жанни Д*Арк.  Алька одягалася звичайно у спортивному стилі. Глашка з них була , наче лялечка: теж у платтях та ще й з бантами, але чомусь завжди якась випрасувана накрохмалена чиста та охайна.

Але в Урсули мама працювала  в у  справжньому ательє. Тому Урсула одягалась якось зовсім по домашньому, майже по Бурді. В дитинстві Урсула писала вірші, була трохи іронічна , меланхолійна та доволі добра у порівнянні з трохи забіякуватою Христею,  веселою Глашкою та трохи колючою Алькою.

Урсула нагадувала м*яке спокійне кошеня.

Одного разу Христя була вдома сама. Вона любила залишатися вдома сама. Тоді вона царювала тут. Наче їх квартира була маленьким її особистим королівством: витягалися з шаф купи журналів , книг та вінтажних підшивок Огонька, вона тоді цупила з купи нових зошитів – зошит , читала журнали, малювала принцес та перемальовувала картинки з тих книг та журналів, танцювала  , співала і взагалі нікого не слухала, бо вдома нікого не було.

Тоді до неї прийшла Урсула. Христя здивувалася, бо Урсула була рідка гостя у неї. 

Вони з Урсулою раніше майже не дружили, бо вона бувала трохи високомірна, короче, гнула кирпу, більше дружила з Алькою і більше їй довіряла. Вони росли там якось разом ще до того, як приїхали на Зарічний.

І ось Урсула у неї Христі вдома.  Христя стоїть і думає, що тій потрібно, бо здавалося, що навіть говорити не було про що.

Але реальність перевершила усі Христині очікування. Урсула якийсь час мовчала, хвилини зо дві- три, а потім запропонувала їм поцілуватися в губи.

Христя такого не чекала. Тому подумала секунд десять, а потім погодилася.

Вони зайшли до спальні, там де було двоспальне ліжко, застелене гаптованим шовковим зеленим покривалом. І наступної миті гарячі трохи сухуваті губи Урсули притислися до губ самої Христі. У тої ледь тремтіли руки, але через мить вони вже лежали на ліжку і Урсула цілувала Христю вже по дорослому і пестила руками її тіло.

Раптом сама Урсула та й Христя отямились та сіли на ліжку. Одна дивилася на одну. І наступної миті вони вже голосно розсміялися.

 Мені не дуже,-  сказала Урсула. Здавалося її попустило. А Христя поки що намагалася усвідомити те, що відбулося. – А тобі як? Мені теж не сподобалось,  -  тихо сказала Христя. 

Тоді Урсула,здається, сразу пішла додому. А Христя залишилася в себе вдома. Вона так само ходила кімнатами, читала журнали та дивилася у вікно на зелене море дерев,  що закривали вигляд на річку на 129 квартал, на майданчик під вікнами і усміхалася. 

 

Погроза Альки

 

З того часу Христя та Урсула стали подругами. Тобто, з того часу вони якось стали дружити й собі. Урсула тоді мабуть стала довіряти Христі.

Нікому вони так і не розказали про те, що з ними тоді трапилося.

І життя продовжувалось так, як і йшло до того.

Одного разу мама Стефанія , як завжди , прийшла в гості до пані Злати на філіжанку кави. Христя прийшла до Альки.

Настрій у неї завжди був трохи кумедний. Вона завжди готова була і сміятись і плакати.

На той раз Алька чомусь сиділа насуплена. Її зелені очі дивилися підозріло та трохи колючо. Христя знала той трохи сердитий незадоволений прискіпливий погляд з-під її чорних довгих вій.