Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

 Декілька хвилин у залі стояла тиша. Поки відповіді не було, Рада вкривалася холодним потом, дивлячись на білу статую бога Оракула. Вона відчувала його жахливу силу. Зараз вона була проти неї. Статуя засвітилася ще сильніше, і з неї пролунав голосний, але водночас спокійний голос.

 - Назви своє ім'я, мандрівниця!

– Рада Вольфрам, – тремтячим голосом повторила Рада.

- НІ! – раптом заревів Оракул. Але згодом його голос знову став спокійним. - Ти не Вольфрам! Ти зрадила свій рід та свою сім'ю!

Рада остовпіла від такої заяви.

- Але що я так зробила? Я нікого не зраджувала!

- Ти відмовилася від матері! Цього тобі мало? – суворо відповів Оракул.

– До чого тут ця жінка? Вона мене покинула немовлям, зв'язалася з піратами, а про мене забула! – вигукнула скривджена Рада.

- Але вона тобі сказала про прокляття! – голос Оракула луною гуляв по порожньому храму. Статуя все ще залишалася непорушною.

– Я не вірю у ці казки! - тупнула ногою Рада. - Жодного прокляття над моїм родом не існує! Це її виправдання, чому вона мене покинула!

- Бідолашна, дурна дитино! Ти навіть не розумієш, що зараз своїми руками посилюєш свою хворобу! Вона тебе мучитиме доти, доки ти не зрозумієш, як була неправа. А тепер слухай, адже я мушу тобі все розповісти!

Оракул загудів, і куля в його руці засвітилася червоним світлом. Він почав свою розповідь:

- Може, ти знаєш про свою далеку родичку Вероніку Солонгтон? Вона, на відміну від тебе, була чистокровною сиреною й принцесою. Ця дівчина була надзвичайно гарна і зводила з розуму чоловіків. Тому вона оселилася на острові, далеко від людей. Але одного для на цей острів приплив чоловік. Сталося те, на що ніхто не очікував. Горда і неприступна Вероніка закохалася у нього. Це було кохання з першого погляду. Він зачарував її своєю чарівністю та стабільністю. Вони були щасливими, але недовго! Як тільки Вероніка дізналася про свою вагітність, батько дитини зник у невідомому напрямку разом зі своїм кораблем!

Вероніка була розбита цим його вчинком. Всі її надії на щастя і затишок вмить зникли. Вона залишилася одна з немовлям на руках. Тієї ж миті нею опанувала злість, вона більше не могла контролювати себе. Могутня родова чарівниця була зла на весь світ і на свою дитину. Її дратував плач дочки, вона не могла бачити її.

Коли терпіти більше не було сил, вона почала чекати на корабель із землі. І в одну прекрасну мить він з'явився. Вероніка Солонгтон віддала свою дитину старому капітанові, а сама кинулася геть. Охоплена ненавистю до свого чоловіка-зрадника, вона прибігла на край скелі і зовсім випадково побачила корабель, на якому відпливала ненависна дочка. Вероніка в пориві гніву вдарила рукою об гострий камінь і з рани потекла кров. Краплі крові падали у море, де змішувалися з морською водою.

Заволавши від болю, Вероніка перетворилася на напівжінку - напівптицю – сирену. Крила у неї були вугільно чорними – такими ж, як і волосся. На її обличчі наступної миті не здригнувся жоден м'яз. Вона хотіла назавжди забути про все, що пов'язувало її з минулим життям. Але пам'ять не хотіла зраджувати. Може, зі зла, а може, просто в пориві розпачу, Вероніка Солонгтон закричала:

– Якщо жінки мого роду полюблять чоловіка та народять від нього дитину, будуть прокляті та не побачать дитинства своїх дітей! А чоловіки, які наважилися закохатися в них, поплатяться за це життям!

Вона довго кричала ще щось, проклинала себе та своє життя, а потім просто кинулася зі скелі в морську безодню. Вона загинула миттєво, але її слова надрукувалися в крові. З цього дня над усім родом Солонгтон лежить страшне прокляття, яке не дає батькам бачити дитинство своїх дітей.

Оракул замовк на кілька довгих хвилин. Рада нервово переступала з ноги на ногу.

- У той момент, коли вона розбилася об підводні камені, виникли три Дари Сирен, і чистокровних більше не народжувалося. Це трохи пом'якшило гострі кути прокляття. Це сталося через те, що чоловік, якого вважала зрадником не покинув її, а загинув під час шторму. Під час подорожі до батьківського дому його корабель проковтнули хвилі. Тому він не повернувся.

Але, попри це, нікому сотні років не вдавалося зняти страшне прокляття.. Ти, мабуть, бачила, Радо, що в твоєму родоводі записані імена лише кількох чоловіків. Інші ж були стерті прокляттям та забуті. Їх усіх спіткала страшна доля. Тільки один лишився жити. І лише тому, що він нічого не знав про дитину.

Усі жінки цього стародавнього роду намагалися зняти прокляття, але це неможливо. Зруйнувати злі чари зможе лише Верховна богиня та інородка із чарівного роду! Тільки вони поставлять крапку у цій довгій історії.

Щойно пролунало останнє слово, куля в руці у Оракула згасла.

Рада, сидячі на підлозі, міцно заплющила очі, але сльози все одно покотилися по щокам. Тремтячими пальцями дівчина перебирала складки на спідниці. Вона не хотіла в це вірити. Не хотіла визнавати, що через гординю залишилася одна у цьому часі. Відкидала навіть думки про матір. Попри образу совість кожної ночі накочувала на неї, стискаючи горло у лещатах.

Альбрехт все чув, але він не міг підійти до неї та втішити.

- Оракул, будь ласка, скажи, що трапилося з моєю матір'ю? Чи жива вона? – промовила Рада.