Юлія Богута - Помста для Роуз, Юлія Богута

— Якщо ти справді віриш, що він раптово отримає по заслугам, — запнулася вона на мить, з гучним звуком закриваючи кришку запальнички, — тоді ти повна дурепа…

— Можливо, — прошепотіла я, погоджуючись із нею.  — Але віриш ти чи ні, помста має подаватись холодною. Крок за кроком. Навіть коли здається, що ти абсолютно нічого для неї не робиш, все буде складатися пазл за пазлом, аж поки картинка не складеться до купи. 

— Я не хочу складати пазли… — тихо вичавила вона з себе. 

— Значить, просто спостерігай, як хтось інший складає його, —  холодно промовила, стискаючи ланцюг на своїй шиї. — Ти не єдина, кому він зруйнував життя… Не єдина, кому боляче… 

— Про що ти, Роуз? — здивовано запитала вона. Я подивилася на залу Heavenscent через камери та задумливо відкинулась назад на крісло.

— Я не можу тобі розповісти всього… Але скоро він зрозуміє, що світ не обертається навколо нього, — прошепотіла я. — Скоро все зміниться, повір мені, Лейло. Можливо, закон і має багато прогалин, але… це краще ніж нічого. 

— Закон ніколи не зможе стерти цих слідів, — твердо промовила Лейла, перш ніж здійнятися зі свого місця та повільно вийти за двері.

В моєму горлі застрягла нудота, тому що я знала, що вона мала рацію. Знала, що термін в якихось чотири роки не поверне мені батька. Що навіть десять років, які йому не дадуть, не зітре того, як я десять років плакала ночами.