Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— А я і не питав дозволу! – гаркнув їй Степан. 

— Чи вам теж моя донечка сподобалася? О, повірте, вона дуже здібна, – хихикнула хижо, — Може, відео додати? — кинула насмішкувато  чоловіку в спину. Степана аж перетрусило. До чого огидна жінка! 

— Думайте, перш ніж говорити!!! — мало не вбив  її поглядом. Хоча йому так хотілося зробити це, ще й голими руками.  — Я ніколи не зраджу свою дружину! 

— О, повірте, я не хотіла вас образити, в жодному разі, — відповіла Клавдія, демонструючи здивування, — Я рада, що в нашій державі ще є порядні чоловіки, а не ті, які приходять до Віри, — лукаво всміхнулася, — Але ти, Степане Морозний, занадто зухвалий, ніколи не знаєш як повернеться життя! 

— Ви випробовуєте моє терпіння на міцність чи як?! — з усіх сил стримував себе Степан, — Я своїй дружині ніколи не зраджу! — кричав, не стримуючи свій гнів.

— Ага, –  хитнула головою жінка, — Вважай, що тебе почуто, — хмикнула.

— Маєте якісь сумніви з приводу того, що я говорю??

— Жодних! — швидко випалила, — Просто, Степане Морозний, я бачу, що ми з тобою дуже схожі. Ми з тобою, — ледь не ткнула  йому пальцем в груди, — Не вміємо вибачати, ненависть ось наш шлях…

— Ви не знаєте мене…

— Повір, я знаю про тебе і твого дружка чи то ворога, – спеціально використала це слово, – дуже багато. Ненависть для нас - це лише питання часу. Наразі, ти приборкав її, але якщо не навчися пробачати, вона поглине тебе…як от мене…

Степан мовчав, стискаючи в руках світлини. Обурення клекотіло в ньому. Не розумів, які мотиви у Клавдії, щоб подавати в такому світлі свою “донечку”, що керувало нею?  Одне він знав напевне — цій зміюці Вірі він не програє! Бо якщо раніше він відчував до неї неприязнь, то зараз тільки огиду і палку ненависть. Розумів, що не варто гарячкувати. Варто охолонути й подумати як краще розказати про все це Артуру. Не хотів руйнувати щастя другу, але допустити, щоб той пов'язав життя з такою жінкою…мало того, що вона постійно брехала, тягнула з Артура гроші, так ще й спала хто зна з ким! Це було б нестерпно!

“Він зможе пройти і через це…він зможе пройти….”, — повторював собі Степан, пригадуючи як боліло його другу, коли він дізнався правду про Тамару. А Віра…ця правда, мабуть, розтрощить його. Бо Артур, схоже, і справді покохав…Правда жорстока. Вона здатна вбивати. Але брехня точно не матиме місця в їхньому житті! 

— Рада була познайомитися, Степане. Ти мені більше імпонуєш, ніж Артур, — сказала на прощання, — В тебе, як і у мене, такий же “нюх” на особливих людей. Але все ж сподіваюся, що ти не підеш моїм шляхом, і не дійдеш до мого стану, хоча…, — реготнула, — про що це я, — постукала себе пальцем по скроні, — Я щиро на це сподіваюся!

Так, Клавдія знала, що ненависть і образа спали її душу. Вона прекрасно  розуміла, що дійшла до межі неповернення І   бачила ту саму межу в очах Степана, хоча той вправно втікав від неї, але це поки що….все це - поки що…І вона щиро бажала, щоб ненависть поглинула Степана, підкорила собі!

Степан же мовчки, дивився їй у слід. Аж сплюнув на землю від огиди, що переповнювала його душу! Про що взагалі вона говорила?! А Віра…от же ж хитра змія. Навіть він вже здався, відкинув усі неприємні передчуття та підозри але, виявляється, що даремно. Якби Артур довідався правду з самого початку, то може не страждав би так. Йому боліло за друга, але він має знати правду, якою б жорстокою вона не була! 

###