Яра Крихта - Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта

– Шукав кілька місяців, нарешті знайшов. 

Мія дістала скрипку, Айдас взяв коробку з її рук, і дівчина зіграла просто на вулиці. Під театром. Зіграла дитячу колискову, заставляючи серце Айдаса розбиватися і розбиватися, нити від болю та насолоди одночасно. 

– Я би, – вона зупинилася, – хотіла теж подарувати щось тобі… 

– Нічого не потрібно. Просто будь зі мною. Я хочу, щоб ти була моєю леді. Будь ласка?

Дівчина обережно поклала скрипку в коробку, поглянула в очі Айдаса. Він так хотів почути її відповідь, так сильно – це би врятувало його.

Це подарувало би йому кохання, про яке всі мріють, яке так важко знайти та втримати. 

– Айдасе…

– Міє, – він відчинив дверці машини, поклав туди коробку, і повернувся до дівчини, щоб взяти її за руки, стоячи під ліхтарем. – Ми ж і так вже разом, ти цілуєш мене, я цілую тебе, ми поруч, ми тут… 

– Так, але ти знаєш мою умову. 

– Знаю. Але чи можемо ми трішки змістити терміни? Погодься, ми ж уже разом.

– Я просто хочу мати те саме вікно, яке дозволить мені без угризіння совісті піти від тебе, якщо ти не повернеш мені моє життя – мою мрію. Тож ні, ми не разом. Ми вже говорили про це. 

– Не кажи так. Я все виправлю. Я не хочу, щоб ти пішла від мене. 

– Я знаю.

– Скажи, що кохаєш мене. Хоча б трішки. Будь ласка, скажи, що ти могла би закохатися в мене, – він всміхнувся – трохи сумно, але не хотів здаватися нитиком. 

Мія кілька миттєвостей помовчала, всміхнувшись у відповідь: 

– У тебе така гарна усмішка – тільки через твою усмішку в тебе дуже просто закохатися. 

– Я знаю, – засміявся. – Я можу всміхатися тобі частіше. Тоді ти швидше закохаєшся в мене? 

– Спробуй. 

Так сумно і боляче нило в грудях – Айдаса переповнювали почуття. Його важке дихання, зиркаючий погляд та стиснуті зуби видавали, що слова Мії тільки ранили. Що це боляче щоразу чути її відмову – скільки би він не намагався. Але її умова – дійсно важлива. 

Мія сумно дивилася на розгубленість чоловіка перед собою, її руки трішки тремтіли – Айдас надто сильно стискав їх. 

– Айдасе… Я дійсно не хочу засмучувати тебе чи кривдити, – підібгала губи. – Може, того що між нами зараз, для початку вистачить… Це дійсно багато. Це більше, ніж я сама собі дозволяла. Ти ж знаєш… Ми говорили про це. 

– Так, – похитав головою. 

– Ти сумний, – Мія погладила його по щоці. 

– Так, вибач, – доторкнувся до її руки, притулився до її долоні сильніше. 

Дивилися одне одному в очі, і Айдас розумів, що він надто засмучений, а Мія віддзеркалювала його настрій, її очі блищасли на холоді, а почервонівший носик додавав їй ще більше наївності. 

– А ти… – він почав, не вірячи, що збирається запитати таку дурість. – Я хвилююся. Ти зараз поруч зі мною з жалю чи тому, що я досі єдиний, хто говорить з тобою в цьому клятому місті? Чи це дійсно щось більше? 

– Про який жаль ти запитуєш?

– Я ж наче збирався помирати. 

– Ох… Ні, ти не помреш, ти обіцяв, – сумно всміхнулася. – Це дещо більше, Айдасе, і якщо ти хочеш почути, чи ти не випадковість, то… Ні, ти не випадковість, все справжнє. Ти чудовий – кращий, ніж я могла собі уявити. Ми просто зустрілися на за неправильних обставин, тому все так тяжко… 

Навколо них опустилася зоряна ніч і з неба почав сипатися дрібний мокрий сніг, підсвічений ліхтарями, що розливались м'яким золотим світлом. Холод торкнувся шкіри Мії, змусивши її злегка здригнутися, а її дихання перетворилося на легкі клуби пари. 

– Дякую, – поцілував її руку, – за побачення. І за чесність. Чи можу я… 

«…теж бути чесним і зізнатися тобі в дечому?» – намагався домовити, хоча слова застрягли в горлі. 

Ідеальна мить, щоб отримати черговий ляпас за брехню, бути імпульсивним – зіпсувати все, випросити в неї кохання – стати жалюгідним і зізнатися, що помре без неї.

– Так, ти можеш поцілувати мене, – Мія кивнула. 

Не вгадала. 

Але зараз і цього для Айдаса було більше, ніж вдосталь. 

Він нахилився ближче, обережно, але водночас рішуче, з бажанням подарувати їй тепло, яке вона втрачала в цьому зимовому вечорі. Їхні губи зустрілися, і це було так ніжно, що здавалося, ніби світ на мить зупинився. 

Айдас обережно притягнув Мію до себе ближче, огорнувши її своїми руками, наче захищаючи від морозної ночі. Її тіло було прохолодним, але під його дотиками Мія поволі зігрівалася.

Айдас відчував, як її руки обвили його шию, а вона втиснулася в його груди, шукаючи не тільки тепла, але й захищеності від нічної порожньої вулиці.