Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

32.2

Гайя стояла біля вікна і дивилася, як на подвір'я маєтку повільно в'їжджають три машини.

Півгодини тому Ула вбрала її в чорну, до підлоги сукню з темно-зеленими вставками, стрічками і шнурівкою, розчесала їй волосся, вплела в нього чорну ж стрічку, а виріз грудей прикрасила розкішним смарагдовим кольє.

– Занадто похмуро, суцільна готика! – сказала Гайя, смикаючи перед дзеркалом пишну спідницю.

– Наказ господаря. – проворкувала Ула і одягла їй на середній палець лівої руки просту золоту каблучку з гравіюванням. 

– І що мені тепер робити? – роздратовано запитала Гайя.

– Чекайте! – відповіла служниця і, за звичаєм, розчинилася в повітрі…

Гайя важко зітхнула.

Тешеб був у неї ввечері, але до опівночі пішов. Він нібито хотів, щоб дівчина гарненько виспалася перед святом. 

Гайя не дозволяла собі думати про гірше. Присутність колишньої подруги Тешеба нервувала і пригнічувала її. Вона дуже боялася, що Тешеб провів залишок ночі з цією Луоною.

«Добре, – думала Гайя, – свято закінчиться і я поїду звідси... Тепер уже назавжди. Я повинна подбати про своє життя!»

Машини стояли біля входу, але з них так ніхто й не вийшов, а за темним склом нічого не можна було розгледіти..

Гайя зняла каблучку і спробувала прочитати напис, але не змогла – в'язь складалася з незнайомих букв і символів, в навіть відьомський зір не допоміг.

Тешеб, з'явившись безшумно за спиною, поцілував дівчину  у скроню.

–  Час зустрічати гостей.

Від несподіванки Гайя впустила каблучку, але вона, не встигнувши торкнутися підлоги, підстрибнула в повітрі й опинилася в руці Тешеба.

–  Каблучку втрачати не можна, люба! Це знак влади.

Тешеб був одягнений незвично: у темний, вільного крою костюм і сліпуче білу сорочку, недбало розкриту на грудях. Замість звичайних туфель, які треба вдягати до костюмів  – важкі черевики на високій підошві, які надавали йому зросту, і тепер Гайя, хоч і взула невеликі підбори, не дотягувалася навіть до його плеча.

Тешеб  знову надів  їй на палець каблучку, потім поправив пасмо її  волосся, що прилипло до щоки, відступив на крок і уважно оглянув  дівчину з ніг до голови.

– Красуня! – сказав задоволено, –  Але дечого все ж бракує.  

І поклав на голову Гайї дорогоцінну діадему, що виблискувала холодним, сріблясто-зеленим світлом.

– Корона королеви свята. Не забувай про те, що ти сьогодні королева! –  потім нахилився і поцілував її в губи. 

Гайя безпорадно схопилася за лацкани його піджака.

– Мені страшно! Я не хочу туди йти!

– Ти повинна не боятися, а насолоджуватися своїм становищем. Це свято заради тебе, і всі сьогодні будуть дивитися тільки на тебе.

–  А де ти провів ніч? –  раптом запитала Гайя. 

–  У своїй кімнаті.

–  Це правда? –  голос дівчини зривався.

–  Правда, –  спокійно кивнув Тешеб.

Він не став казати, що Луона приходила до нього вночі, тому довелося замкнути двері так, що вона не зуміла їх відчинити. Тешебу просто не хотілося з'ясовувати стосунки, які завершилися кілька століть тому.

– Я хочу повернутися додому відразу після свята, –  тихо сказала вона.

– Краще ми  потім це обговоримо...

–  А ти відпустиш мене? Назовсім?

– У мене немає права тебе тримати проти волі... А тепер ідемо! – сказав Тешеб, –  Перші гості вже прибули. Чесно кажучи, нам було нелегко три дні стримувати їхню цікавість.

–  А хто вони? – запитала Гайя.

–  Сіна ти вже знаєш. А це решта: Вілмор, Даріл та Івер.

–  А кому-небудь з обраних на обряді відьом уже вдавалося побачити всіх п'ятьох одразу?

–  На моїй пам'яті – ні!

Гайя притихла і сповільнила крок.

– Що з тобою?  

– Я багато чого не розумію, і це мене лякає, засмучує… – зізналася вона тремтячим голосом.

– Наберися терпіння, –  порадив Тешеб, стискаючи її руку. 

Він бачив – з дівчиною  ще не все гаразд, але розраховував, що м'які чаклунські відвари зрештою подіють і тоді не доведеться вдаватися до більш серьозної магії, що може як вилікувати, так і нашкодити.

Гайя увійшла в кімнату й побачила поруч із Сіном ще трьох як на підбір –  високих, широкоплечих, світловолосих, з витонченими обличчями, одягнених у ті самі однакові чорні костюми, білі сорочки та важкі черевики на шнурівці. І раптом   її хвилювання пропало без сліду. 

За своє недовге життя дівчина  зустрічала  багато вродливих, цікавих чоловіків і тепер виразно усвідомлювала: Боги Повного Місяця відрізняються від них лише тим, що  вони недоступні,  оточені туманними чутками й спокусливими таємницями, до яких хочеться доторкнутися, частиною яких хочеться стати.  

А тепер, коли таємниці викрилися, вони перестали заманювати й розбурхувати уяву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍