Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

 – Для мене велика честь приміряти шедевр Вашої Страхолюдності на своїй жалюгідній персоні, володарю. – Улесливо проридав Джон і, щоб не гаяти часу, підлетів до чобіт і приземлився прямо у них.

– Ну то, як сидять, любчику? – Посміхнувся на усі свої незліченні зуби Князь П’ятого Кола. – Сподіваюся, не тиснуть?

– Наче на мене робили, Ваша Геніальність! – Трішки заголосно прокричав архідемон, щоб перебити звук шкварчання розпеченої плоті та дати волі несамовитому болю.

– От  і добренько. Тож, поки не знімай. І повертайся до пошуків Сокири Гніву. Чекатиму на звіт щопальця!

– Як забажає мій володар, най буде ваше царювання над цим Колом одвічним і осяяним лишень перемогами, кров’ю ворогів та…

– Забирайся вже! – Махнув невдоволено вухом Князь. І архідемона, разом з димом, що йшов від його ніг, взутих у білосніжні сапоги, унесло до відчиненого порталу.

– З ким доводиться працювати… Не кадри, а халепа якась… – З легким сумом у голосі сказав Ололот пустій залі та тремтячому від перманентного жаху дзеркалу.

[1] Так як у пеклі нема сонця, луни та інших астрономічних ознак для підрахування плину часу, в кожному Колі ще у сиву давнину було збудовано Храм Обліку. На початку кожного року в той храм затягується черговий грішник з людей чи іншої розумної раси. Збільшується, завдяки чорним ритуалам, до розміру в 666 метрів. А потім жерці храму, власне, відпрацьовують назву своїх посад. Вони починають жерти жертву з голови – і до пальців на ногах. Завдяки високоточним підрахункам та налагодженому віками апетиту, жерці завжди зжирають грішника рівнісінько за рік. Тому й місяці в пеклі звуться частинами тіла. І, власне, тому в кожному Колі пекла адепти Храму Обліку завжди виглядають сумними в середині року. А ще трохи погано пахнуть…