Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

– Я вів запис своїх спогадів, думок та досліджень з приводу знаходження Сокири як раз на випадок, якщо ви забажаєте з ними ознайомитися, о, найсуворіший з воїнів пекла!

– Ще б пак б він не вів запис. Які всі хитро зроблені останнім часом... – Похитав величезними вухами Ололот.

І з Князем можна погодитися. Бо пекло – це майже живий організм. І будь-який демон, де б він не помер, у більшості випадків повертається в енерго-матеріальну структуру власного Кола у вигляді певного шматка з енергії, особистості та пам’яті. Через це, власне, дзеркало Князя може відтворити спогади майже будь-якого демона що колись існував у П’ятому Колі. Якщо він вже помер. Тому не дивно, що Джон, знаючи запальний норов керівництва та особливості його батьківщини, вирішив трішки підстрахуватися. Бо з шефа станеться зробити його одночасно навіки мовчазним та дуже інформативним…

Кристал зі спогадами очільника розвідки Серединного виміру підплив до велетенського, кігтистого пальцю Князя – і той злегка примружив очі, за декілька секунд зчитуючи місяці проведених підлеглим досліджень. І П’ятий Князь був вимушений визнати, що це може бути правдою. Сокира Ненависті – один з шести легендарних артефактів Перших Князів пекла. І, якщо дійсно вийде знайти цю магічну зброю… в Ололота знов з’являться дуже непогані шанси на возвеличення.

А тепер – трішки деталей. Нинішні дев’ять володарів Кіл дійсно являються дітьми Вулпота Вкрайогидного, але це не перший його виводок. Перша партія Князів, за появи яких, власне, і сформувалися Кола пекла, були дуже могутніми та незбагненно тупими демонами. І однією з суттєвих частин їх могутності були,  власне, ці артефакти. І не треба бути видатним професором з кафедри історії демонічних вимірів при Йордському університеті, щоб зрозуміти, що Кіл дев’ять, Князів теж дев’ять, а легендарних артефактів – лише шість. Щось не збігається, і з цього приводу, власне, уся кафедра демонічної історії сперечається не одне сторіччя. Хтось заявляє, що це була хитрість Вулпота, щоб підвищити конкуренцію за владу між Князями, бо третині з них точно б не вистачило «магічних сувенірів». Хтось впевнено стоїть на тому, що спочатку артефактів теж було дев’ять, але через надзвичайну могутність та тупість Перших Князів, три артефакти було зламано або загублено ще в доісторичні часи. Ще є третя, доволі малочислена, але дуже скептично налаштована група, котра стверджувала, що Вулпот, як справжній Першодемон, міг рахувати лише до шести. І то лишень тому, що улюблена цифра.

Але для поточного Князя П’ятого Кола це все було неважливим. Він вже уявляв, як із Сокирою Ненависті прямує в гості до улюбленого брата – Уштурута. І, так би мовити, ділить його життя на до та після. А потім на ліву й праву частину. На верх та низ. На голову та все інше…

– Вввволодарю! То що нам робити далі, ввволодарю? – Висмикнув Ололота з таких чарівних фантазій, мабуть, безсмертний Джон.

– Повертайся до пошуків. – Князь думав зовсім не довго. – Візьмеш з собою стільки демонів, скільки треба. Зміїні колісниці, пекельні шахтарі, та хоч сам той пісок жери, але Сокира має бути в мене до кінця Мізинців Ніг[1]!

– Так, володарю, звісно, володарю, як скажете, володарю. – Беззупинно кланяючись та задкуючи на недостатньо швидко відростаючих ногах, бурмотів Джон. – Але, дозвольте, то що ж із замком Хейзел, Ваша Страхолюдність?

– Це поки не твоя справа. За ним дивитимуться. Але не більше. І ти, доречі, не думай, що, не попередивши мене про Архімага, легко відкараскався! – Лиховісно усміхнувся Князь наприкінці.

– Приймаю будь-яку твою волю, володарю… – Приречено припинив задкувати Джон, хоча здоровий глузд як раз радив навпаки – робити прискорення.  

– Та звісно, куди ж ти дінешся. – Несамовито захихотів Князь та клацнув пальцями.

В залі, буквально за три метри від блідого архідемона Джона, на замурзаній кров’ю грішників та низькосортних демонів мармуровій підлозі з’явилися білі чоботи. Були вони настільки білі, що в Джона трохи навіть почали сльозитися очі. А дзеркало на кривих ніжках відсахнулося від дивного взуття, наче від прокаженого. Точніше, з огляду на місцеві реалії – наче від праведника.

– Знайомся, Джон. Це – дух Світла. Принаймні, колись ним був. Ще коли між пеклом та Небесами точилися війни віч на віч, а не через жителів Серединного виміру. Як розумієш, цей дух програв двобій зі мною. І я зробив з нього чудовий комплект одежі. Завжди, знаєш, був схильний до роботи кожум’яки.

– Виріб вийшов неймовірно майстерним, Ваша Страхолюдність… – Промовив Джон, дивлячись на чоботи, наче на гірше жахіття свого життя.

– Звісно, інакше й бути не могло, – відмахнувся звичний  до лестощів Князь Кола, – але, любий Джон, проблема в тому, що нема кому носити ці чоботи. Усі дрібні демони, кого я в них запхав, подохли, не витримавши сили Світла, що все ще еманує від них. А якщо це спробую примірити я – тут вже не витримають самі чоботи. Тож, гадаю, один з наймогутніших архідемонів мого Кола – це ідеальний кандидат на примірку мого твору.

– Звісно, як буде завгодно володарю. Але, якщо дозволите, архідемон Лурмнсидар, очільник ваших армій, може бути навіть більш…

– Лурмнсидар, на відміну від тебе, не просрав мені замок у Серединному світі!!! – Звукова хвиля збила з ніг начальника зовнішньої-зовнішньої розвідки та протягнула брудною підлогою з десяток метрів. – Тож, давай натягуй на свої кукси мій черговий шедевр!

Вибору Джону лишили небагато. Відмовитися виконувати наказ зараз – і бути миттєво знищеним володарем Кола. Або ж натягти на і без цього понівечені кінцівки частину найсвітлішої сутності, котру Джон лишень бачив за своє вельми довге життя. Нехай навіть ця сутність і перебувала вже в досить пригніченому стані. До того ж, очільник зовнішньої-зовнішньої розвідки був доволі розумним демоном, то він пішов у своїх думках ще далі і зрозумів, що вибору, як такого, нема. Бо навіть якщо відмовитися і з гідністю бути розмазаним по усій поверхні прийомної зали Князя тонісіньким та смердючим шаром (таке вже практикувалося з іншими невдахами) – то це все одно не гарантуватиме покою. Демон – це, насамперед, навіть не раб свого Князя. Це раб Кола, в котрому він утворився. І за бажання Князь, доклавши деяких зусиль, зможе знов витягти його з колективної свідомості Кола – і натягти ці кляті чобітки вже не настільки гуманним чином. А, може, навіть і не на ноги…