Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

Розділ 23. Печера.

Я приходив до тями поступово, розплющив очі, а переді мною земля і трава, тут почувся поодинокий постріл глайдера. Згадав, бій, павуки, акуратно підняв галасливу голову, озирнувся. Велика туша павука нерухомо лежала на місці бою з кіборгом. Намагаючись, не послизнуться на тілах павуків, неквапом пішов до місця бою. Вигляд павука був страшенно побитий, перекручений і обпалений вибухом корпус. Ноги були переломлені, а бік посічений шрапнеллю. Здоровий зараза. Стрільнув у неї кілька разів не рухається. Поруч на землі валялася шматками частини інших дрібних і не дуже павуків, посічених шрапнеллю і знищених плазмовими гранатами. Така собі каша, мішанина плоті з купами павучих ніг. Дехто ще ворушився, їх частини кудись повзли.

— Тех. – крикнув, але мені ніхто не відповів.

Під істотою щось забулькало. Потрібно, мабуть, її відсунути, подивитися, що там із кіборгом. Дорогою до грайдера пристрелив ще пару дрібних павуків повзучих в різні боки. Приготував лебідку, зачепив та відтягнув тушу. Під нею в невеликій ямі лежав утоплений у рідинах павука кіборг.

— Ти як Тех, живий? — спитав я.

— Ні Мік я не живий. - сказав він і встав. З нього стікало шматки різноманітних субстанцій, різних кольорів та відтінків, як на акварелі у художника, таке собі змішання фарб.

— Тебе не зачепив павук?

— Все нормально. - і вистрілив кудись мені за спину - Потім будемо станом і почуттями один одного цікавитися. Тобі зв'язок для чого, за периметром хто стежитиме? – вичитував він мене.

— Я просто думав...

— Потім думатимемо, зараз треба закінчити те, що почали, пішли. - і ми продовжили рух до печери під наглядом глейдерів.

Пейзаж пригнічував. Кучі членистоногих у різному стані з невеликим прожаренням. Дим з печери вже не йшов, але запах стояв огидний. Поки йшли, кіборг трохи відмив себе водою з глайдера, і перестав бути схожим на м'ясника.

— На, - простяг він мені ще один псі камінь - тримай, потім зроблю тобі ще один кулон.

— Ні кулон не треба, вони колються під скафандром, тиснуть, не зручно, мені б щось інше, зручніше. Дякую. – ми вже підійшли до входу печери та Тех запустив розвідника усередину.

— Усередину підемо в такому порядку. Я попереду, ти ззаду. Зрозумів. На бічні відгалуження поки не звертаємо уваги, йдемо до лігва.

— Думаєш, там ще є хтось?

— Великих точно немає, а щось середнє напевно. - Тех направив зброю в надра печери й щось натиснув, пролунав неприємний писк.

— Що ти зробив?

— У печерах добре використовувати проти павуків низькочастотні коливання, у межах 80-400 Гц, змушують завмирати їх чи нападати. Ця частота відповідає звуку, який видають істоти, які є небезпечними для цих павуків. Метрів за десять-двадцять вони чують, а далі тільки коштом своєї павутини відчувають рух. Павутину ми спалили, тому радіус сприйняття в них тепер малий. Включай нічний режим шолома і пішли.

— Я зрозумів. – і ми акуратно рушили до печер.

Навколо була суцільна горіла павутина, без початку і кінця, посередині стелі звисали пучки ще якоїсь чорної субстанції. У режимі нічного бачення все мало інший вигляд, фантастичний.

Відразу за входом, був найімовірніше блок управління шахтою. Він складався з чотирьох кімнат, скрізь було павутиння, всюди були розкидані кістки та черепи різних звірів і людей теж, на підлозі та на рештках механізмів товстий шар пилу. Хто тут тільки не жив у цих печерах за ці сторіччя. Ідучи, розмірковував я, що тут цікаво добували. Далі був коридор, що веде до стовбура шахти, з невеликими відгалуженням, типу комірок або спеціальних кімнат для механізмів шахти.

Коридори всі вели вниз на підземний рівень. Минувши величезну стоянку іржавих вагонеток, опинилися біля великого вантажного ліфта. Павуки поки не траплялися, Тех постійно перевіряв кімнати низькочастотними коливаннями, перш ніж зайти. Судячи з великої панелі управління, нижня частина печери у кілька разів перевищувала надземну. І збудована шахта була ще до війни, використовувався укріплений пінобетон, все трималося навіть тріщини ніде не було.

— Тут багато підземних поверхів? — спитав я кіборга, спостерігаючи, як він розглядає розгалужену схему шахти на стіні.

— П'ятнадцять ярусів. Дванадцять відпрацьованих жил, одна в розробці, одна основна, найвища додаткові виробництва, майстерні, склади, інші кімнати. Розвідник уже у шахті ліфта і спустився на три яруси, лігво павуків знаходиться нижче.

— Глибоко залізли. А як ми туди спустимося?

— Трос і лебідка це все, що нам знадобиться. Розвідником внизу помічені пересування невеликих павуків. Треба бути обережнішим.

Ми приготували всі необхідні пристосування і насамперед кинули кілька тіл павуків униз, раптом у засідці хтось сидить за боковим відгалуженням. Але ніхто не реагував. Хто в дитинстві на мотузці із пластиліном не ловив павуків, я ось ловив. Перший спуск зробили такою принадою, запустили на лебідці рюкзак і спіймали на живця, пристрелили двох середніх павуків. Вони стрибнули та клюнули на приманку. Потім поліз кіборг, ще трьох виманив низькочастотними коливаннями з тунелів та підстрелив.

Потім почав спускатися я, розвідник кіборга знайшов вхід у лігво на тринадцятому підземному ярусі, стіни шахти нагадували швейцарський сир, пронизаний дірками різного розміру. Куди б не подивись, скрізь висіла обгоріла павутина — свідчення пожежі та вибуху газу, до якого ми доклали руку. Шахтні тунелі мали стандартну форму і були затягнуті хаотичними шматками павутини, відгалужуючись у різні боки та на різній висоті від центральної шахти ліфта. Було ясно, як утворилися ці тунелі, їх прокладали, шукаючи шляхи до потрібних людям компонентів і цим створювали під поверхнею заплутаний лабіринт. Всюди були останки павутиння, що горіли та прилиплі до стін, служачи нав'язливим нагадуванням про невидимі небезпеки, що ховаються в тунелях.

Кіборг вже давно досліджував основний тунель лігва, а розвідники шлях і ситуацію попереду. Мої почуття були загострені до краю, і я не міг позбутися відчуття, що за нами спостерігають тисячі очей. Здавалося, кожна тінь таїть у собі невидиму загрозу, ці дрібні павучки, що бігають і хрумтять під ногами, стежать за тобою. Хоча кожен крок наближав нас до серця лігва, прихованого під поверхнею. Тут була присутня купа дрібних павуків, що постійно снувала під ногами, сюди, мабуть, потрібен вогнемет, щоб випалити всіх до одного, так думалося мені. Бо вони були всюди, і всі плели павутиння без перерви. Інші ж навпаки більше бігали, ніж плели. Проте кіборг рухався вперед із непохитною рішучістю та обережністю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍