Анна Лерой - Мої сімейні обставини, Анна Лерой

— Можу тільки вибачитися, — знизує плечима Ф’юрін. — Але живим, якщо вже так вийшло, я собі більше подобаюся. Так що я всього лише заборгував тобі щось розміром з моє власне життя.

— Я напишу список і складу договір, — несподівано для себе я сміюся, хоча повітря в грудях відверто не вистачає. Моя доля перекреслена, за мене розписане життя, а мені смішно. Втім, в цьому є заслуга Ф’юріна: він вміє все перевести в жарт.

— Якщо ти цього хочеш, напиши такий договір, а я поставлю печатку, — він підходить до мене майже впритул, говорить дуже серйозно і так само серйозно дивиться. Я здивовано ворушу губами: невже мій безглуздий жарт для нього щось значить? В мене голова йде обертом. Можливо, через задуху, а може, неймовірність того, що відбувається, навалюється на мене.

Ф’юрін несподівано подається ще ближче до мене. Я бачу його обличчя зовсім близько — аж до ледь помітних веснянок на щоках. Його зіниці розширені, а вузькі губи трохи відкриті. На мить мені здається, що він зараз мене поцілує. І страшно уявити цю ситуацію. У мене немає сил, щоб відштовхнути його.

Я навіть не встигаю заплющити очі, але в цей момент Ф’юрін різко тягнеться вправо і відкриває вікно поруч зі мною. У тишу кімнати вривається шелест листя і далекі відгомони грому. Важкі хмари остаточно затягують ледь тліючий горизонт і приносять до Феніксу грозу. Поки я давлюся, вдихаючи свіже, навіть холодне після задушливої денної спеки повітря, Ф’юрін накидає мені на плечі свою куртку і, посвистуючи, віддаляється.

— Стій, — кажу я білявій потилиці. — Мені їхати з тобою?

— Це ти вже сама вирішуй. Ти — моя дружина, а не дочка, — ненатурально обурюється Ф’юрін, але потім задумливо тре підборіддя: — Хоча дочка мене теж не особливо слухає...

— Значить?.. — я майже не вірю в те, що він зараз просто візьме і поїде. Залишить мене на самоті, дасть можливість самій вирішувати. Але, здається, так воно і буде.

— Це означає, що я дійсно знаю слово «вибач». Перемир'я, Заступнице Лайм, дружино моя?

— Перемир'я, обереже Еріху, чоловіче мій, — я вдячно киваю йому. Мій видих полегшення перекривається першим, поки ще тихим громом.

— Чекаю список, — прощається Ф’юрін і майже зникає за дверима. Наостанок він обертається — тіні по-особливому падають на його обличчя, показуючи справжній вік чоловіка. У цей момент я відчуваю, що він старший за мене і в багатьох речах, а саме в палацових інтригах, досвідченіше навіть Аміра. З таким чоловіком мені не буде легко. Щоб не зникнути, не загубитися на його фоні, а грати з ним на рівних, мені варто постаратися. І тоді, можливо, мій світ більше не буде зруйновано.

— Але твій брат, дружино моя, впевнений, що ти зараз повертаєшся до Вікки зі мною, — ніби ненароком повідомляє мені Ф’юрін. — А після нашого від'їзду він проведе перші збори нової територіальної ради. Не проґав можливість покрасуватися наостанок, Лайм Вікторі Флейм. Йди на тих умовах, які продиктуєш сама.