Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

Я завмираю, у скронях стукає, серце шалено б'ється від адреналіну, а в думках лише одне питання: бігти чи послухати його?

Холодне дуло упирається мені в спину, і я відпускаю ручку дверей. Ноги і руки тремтять, я заплющую очі, молячись про себе, щоб це все виявилося лише сном. Відчуваю, як самотня сльоза скочується по щоці, і з останніх сил стримуюсь, щоб не розплакатися.

- Ця маленька сучка розбила мені голову, - чую позаду злий голос і намагаюся придумати, як дістатися до телефону, щоб подзвонити Дімі.

- Давай, йди і сядь біля стіни. Ще раз щось учудиш або пискнеш - доведеться зіпсувати твою чудову мордочку.

- Що вам треба? - Спеціально сідаю біля батареї, намагаючись придумати, як знайти підходящий момент, щоб щосили бахнути по ній. Може, тітка Катя бодай один раз у житті викличе поліцію по справі?

- Що там наказав бос? Зняти відео? Напевно, варто її зв'язати. - Вони відходять в інший кінець кімнати, не зводячи з мене погляду, а я помічаю праску. Прямо на підлозі, на відстані витягнутої руки.

Поки вони перемовляються між собою, обережно підбираюсь рукою до шнура і тягну за нього, намагаючись наблизитись до себе. Якщо нею гарненько вдарити, то поки бандит очухається, а другий зрозуміє, що до чого, можна прослизнути на балкон. А далі... далі... до Влада пробратися? Що, якщо його все ж таки немає вдома? Стрибати з третього поверху? Спробувати забратися на дерево? Господи, що робити?

***
Я тремчу від страху, сиджу, стиснувшись, у куточку, і тільки праска поряд зі мною дає надію на те, що таки вдасться вибратися на балкон і просити про допомогу.

- Давай зв'яжемо її, щоб виглядало по-серйозному, Гнилий.

- Неси валізу, там мотузка. І в кухні стілець візьми, а я поки що за нашою пташкою догляду.

Гнилоий виходить із кімнати, а Гришаня повільно, наче хижак, рухається в мій бік, граючи пістолетом у руках.

- А ти красуня, - усміхається, сідаючи поряд зі мною. - Прямо наче лялечка, не дарма наш Малюк тягається за тобою.

- Що вам треба? - ковтаю підступивший до горла ком, намагаючись не показувати свій страх бандиту.

- Нічого особливого, поводитимешся...

Домовити не встигає. Я, користуючись моментом і відсутністю його напарника, хапаюся за праску, замахуюся, заплющую очі і щосили врізаю їм негідника по обличчю.

- А-а, дідько! Мій ніс! - Бачу як червона кров стікає його підборіддям і, не гаючи часу, підводжуся з підлоги і дивлюся в бік балкона як на рятувальний круг.  Роблю крок, але знову валюсь на підлогу.

По обличчю Грицька розмазана кров, але він міцною хваткою тримає мене за ногу, не даючи можливості втекти. Я брикаюся, вільною ногою б'ю його в груди і знову кричу.

- Вла-а-а-а-де! - стукаю кулаком об стіну, з очей котяться сльози, і я розумію, що це кінець. Гнилий вже тут, затискає мені рота, попутно намагаючись зв'язати руки, другий утримує мене за ноги, і я не можу навіть поворухнутися.

Заплющую очі, молячись про себе і готуючись до болю. Ці психи тепер точно прострелять мені ногу.

- Я про що попереджав тебе, красуне? - Не розрізняю їхні голоси, але, швидше за все, це Гнилий, бо в Гришані тепер розбитий ніс і говорити так грізно він навряд чи зумів би. - Про що, чорт тебе забирай, я попереджав?! - Тягне за волосся, закликаючи підняти голову і подивитися на нього. Але я так само сиджу із заплющеними очима, сподіваючись, що прокинуся і все виявиться сном.

Цього не могло статися зі мною. Мене не могли взяти у заручники злочинці. Раптом я розлютилася на Діму, на його безтурботність, на його бісову роботу і на те, що він мій батько. Він втягнув мене у все це  і, коли потрібний, десь далеко. Де його хвалена людина? Якого біса не рятує мене?

Зліва чується якийсь звук, і я не встигаю нічого зрозуміти, як захват на моєму волоссі зникає, а до моїх ніг валяться два  тіла. Без свідомості або  бездиханні...

Оглядаюся на всі боки і натикаюся на важкий погляд Влада. Він, як і в нашу першу зустріч, світить своїм голим торсом, а з його короткого волосся скочуються крапельки води. У руках пістолет, і в першу мить я думаю, що він забрав його у бандитів, але він підходить до одного з них, відсуваючи ногою його зброю подалі.

Я не можу мислити тверезо, дивлюся на чоловіка і все ще не вірю що врятована.

- Це ти його так приклала? - вказує на Гриця і намагається говорити так, щоб його голос звучав безтурботно.

По очах Влада бачу, що він не на жарт схвильований, а по його різких рухах - що нервує не менше за мого.

- Зараз розв'яжу тебе, кицю. - Обережно смикає вузли на мотузці і ніжно проводить по почервонілій шкірі на моїх зап'ястях.

- Де ти був так довго? - Кидаюся йому на шию і нарешті дозволяю розплакатися в голос.

- Ну-ну, тихіше, Кірюхо, ти ж у мене смілива дівчинка. Давай біжи в мою квартиру і почекай мене там, а я розберуся з цими, поки вони не оговталися.

- Ні, я не хочу залишатися одна, будь ласка. - Ще дужче хапаюся за його плечі, бо боюся, що він знову зникне.

Я намагаюся не дивитись на чоловіків, що лежать на підлозі, а ще більше намагаюся не думати про те, що могло бути, якби Влад мене не почув.