Аріна Вільде - Мій супер сусід, Аріна Вільде

Глава 33. Кіра

Всю ніч верчуся з боку на бік і не знаю, яка головна причина мого безсоння: те, що Влад так і не з'явився, або те, що за мною, швидше за все, стежать бандити. Я навіть зважилася відчинити двері на балкон, сподіваючись, що сусід не змінить своєї традиції і прокрадеться до мене вночі. Але його не було.

У серці кольнула образа, в очах защипало, і я пригорнула до себе іграшкового ведмедя, зариваючись у нього носом і мріючи про Влада.

Які, до біса, переживання про стеження, коли після першого побачення та спекотної ночі кохання хлопець ігнорує тебе?

Кілька разів мені здається, що я чую якийсь шум, що доноситься з сусідньої квартири, і я навіть біжу до вхідних дверей, притискаюся до вічка, сподіваючись побачити свого чоловіка, але бачу лише бездомного кота, що розгулює по нашому сходовому майданчику.

Засинаю лише під ранок, а прокидаюсь в обід. Розплющую очі і перші кілька секунд здригаюся від жаху, бо на подушці, прямо перед очима, повзе Жорж.

- Здається, ти не на жарт погладшав. - Проводжу пальцями по кудлатому тільцю, вирішуючи, що павук-птахоїд все ж таки дивний вихованець для дівчини.

У всьому винна Лінка. Півроку тому вона виставила свого колишнього за поріг, забувши віддати йому Жоржа. Павук мало не вирушив надвір, і я не змогла дозволити цьому статися. Забрала до себе, купила більший тераріум і перший місяць обходила його стороною, вивчаючи в інтернеті статті з приводу того, чи отруйний цей вид павуків і як за ним доглядати.

Все ж таки нам із Жоржиком вдалося не тільки вжитися разом, а й потоваришувати, і я часто випускала його на прогулянку по квартирі.

Дивлюся на годинник і вирішую прогуляти всі пари. Цілий день не знаходжу собі місця, заглядаю на балкон Влада, один раз навіть стукаю у сусідні двері, але мені ніхто не відчиняє.

Я підбадьорюю себе, запевняю в тому, що Влад - зайнятий чоловік у якого, швидше за все, є робота та інші турботи, він міг поїхати у відрядження, він міг... та що завгодно могло статися.

Чому я не здогадалася обмінятися з ним номерами телефонів?

Коли в двері постукали, я якраз вкотре діставала Жоржика з-під ліжка і на радощах, що це може бути Влад, рвонула на звук із посмішкою на обличчі.

- Хто там? - Розчаровано спостерігаю через вічко за двома чоловіками у помаранчевих жилетах.

- Газова служба. У будинку стався витік, нам потрібно перевірити, чи нормально надходить газ до вашої плити.

– Зараз. - Відчиняю двері та пропускаю чоловіків. – Кухня там. - Киваю убік, але вони не рухаються.

Один з них, той, що вище, загороджує прохід до вхідних дверей і якось мерзенно посміхається. Від його недоброго погляду по шкірі пробігають мурашки і стає якось не по собі.

- Давай без дурниць, і ніхто не постраждає, - каже другий, повільно ставлячи на підлогу валізку з інструментами.

Я застигаю. Стою як бовван, відкриваю і закриваю рота, не видаючи жодного звуку, і розумію, що в черговий раз не послухала Діму і зробила те, чого не варто, - відчинила двері незнайомцям.

- Д-дорогоцінності в скриньці, - заїкаюся я, все-таки зумівши вимовити хоч слово.

- Хм, кумедне дівчисько, так, Гришаню? - Звичайно ж, мені не могло пощастити настільки, щоб у квартиру серед білого дня залізли звичайні злодії, ні, це були справжнісінькі бандити. Прямо як у фільмах.

Уважно розглядаю їх: обидва поголені налисо, на руках татуювання, грубі черевики та погляди маніяків.

Ще кілька секунд у німій тиші ми вирячимся один на одного, і я розумію, що якщо нічого не зроблю, якщо не поборю свій ступор і не покличу когось на допомогу, то мені хана.

- Попереджаю: я володію синім поясом з карате. - Не впевнена, чи існує синій пояс, та й, здається, стійка, яку я приймаю, - це одна з поз йоги, а не карате, але я дуже сподіваюся, що виглядаю грізно.

- Не думаю, що твоє карате допоможе проти цього. – Здоров'як задирає футболку, демонструючи зброю.

Матінко моя рідна!. Я не хочу вмирати! Не так! Очі бігають сюди-туди, і я помічаю прямо біля себе нічого не підозрюючого Жоржа, який мирно повзе по стінці. Дію на інстинктах, різко хапаю Жоржа і кидаю його в обличчя здоровани з пістолетом. Пробач мені, друже, але по-іншому не можу!

- Ах ти ж, щаб тебе! - Поки незнайомець намагається зняти з себе Жоржика, а другий вибухає від реготу, я зриваюся з місця і мчу до спальні.

- Допоможіть! - кричу, що є сили, радіючи, що заціпеніння минуло, і стукаю кулаком об стіну. Владе, будь ласка, будь вдома, почуй мене! Врятуй мене! - Вла-аде! - кричу, помічаючи, що жертва мого домашнього вихованця рухається до мене з пістолетом у руках.

Застрибую на ліжко і несуся у бік балкону. Залишається якийсь крок, як мене боляче смикають за волосся і відтягують назад. Мої інстинкти виживання прокидаються, я хапаюся за горщик з квіткою і щосили б'ю їм по голові незнайомця.

- Ай, - хапається він за голову, а мені все ж таки вдається дістатися до заповітних дверей і повернути ручку.

- Ні-ні-ні, - навмисне повільно розтягує слова другий, той, який Гришаня, - не радив би тобі цього робити, якщо не хочеш залишитися з простріленою ногою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍