Панас Мирний - Повія, Панас Мирний

У неї аж зітхання сперлося в грудях, і вона глибоко і важко зітхнула. "Недаром панянки побиваються за ним, — згадала вона слова Мар'ї, — бо є за ким. Яка ж то та попадя, що його до себе причарувала? І дивно — попадя!" Замислившись про попадю, вона знову прилягла на подушку. Незабаром З панських покоїв показався світ, почулася тиха хода на пальчиках. Христя глянула і — пізнала в темноті постать пані. У неї дух сперло... Пані підійшла під його двері, стукнула стиха пальцем, спитала:

— Можна?

— Пистино Іванівно! Кумушка! — скрикнув панич і кинувся її стрічати.

— Оце одна сиділа-сиділа, дожидала-дожидала свого благовірного... Діти сплять. Думала — хоч ви прийдете словом перекинутись.

— Я читав. Чом же ви на мене не гукнули?

— А ви самі не догадались?

— Ви з роботою?.. Сідайте ж, сідайте, кумушка, неждана, несподівана госте! Ось і кріслечко; у йому так покійно сидіти, — щебетав він, підсуваючи до неї крісло.

"Що ж се ж воно буде?" — подумала Христя і підвела голову. Двері були не причинені, щілина завширшки з долоню давала на все вільно дивитись. "Невже і вона?.." — пригадалися знову їй слова Мар'ї... Мороз наче пройшов вподовж Христиної спини... "У неї ж чоловік... У неї двійко дітей... Вона — кума його!" — думала Христя і чогось сама себе боялася.

А тим часом пані опустилась в крісло і весело защебетала з паничем.

— Що се ви робите? Мені скатертину в'яжете? — усміхаючись, пита він.

— Вам?! — аж скрикнула вона і гостро подивилася.

— А хоч би й мені? Що ж я? Кум. Кумові давно б слід вив'язати скатертину; ось дивіться — стіл голий.

Вона ще гостріше подивилася, мов казала очима: для тебе? Знаємо ми вас! Є у вас ті, що наплетуть і нав'яжуть. Потім зразу перемінила свій гострий погляд і зареготалася, заіскривши очима... "О, яка вона хороша, коли усміхається!" — подумала Христя. Та, видно, і панич те саме подумав, бо його погляд, тихий та ласкавий, так довго зостановився на їй... Христя запримітила, як від того погляду, наче сніжина від теплого руху, тала пані, ще краще усміхаючись; і, сміючись, розказувала, як сьогодні Христя здивувалася її в'язанню, її швидкому перебиранню пальцями.

— У вас справді пальчики — чудо! — граючи очима, промовив тихо панич.

Пані кинула на його гедзя і ще утішніше усміхнулася; її тендітні пальчики, мов мишки, забігали, дратували його, мов казали: ага, ага? хороші ручки? хороші пальчики? Де найдеш такі другі? Не стрінеш других таких!.. І Христі здавалося — сама не знає, що їй здалося... Вона тільки запримітила, мов що Заблищало... почувся ляск...

— Больно! — скрикнув панич, тручи свою руку.

— Больно? — спитала вона. — А другим не больно! — І очі її загорілися хижо.

— Кумушка! — зашептав він, приложившись устами до її руки. Почувся поцілунок... її рука лежала в його руках, і він тихо гладив її, прикриваючи Зверху поцілунками... Вона не противилася, тільки прикро та хижо дивилася на його. Христя бачила, як у неї очі горіли, як уста тремтіли, як вона кусала їх... Пані здалася їй такою хижою, такою злою.

Це вона зразу вихопила свою руку і, скривившись, мов хто ущипнув її, не прошептала — просичала:

— Такі і в твоєї попаді руки?

Мов хто кольнув його у серце! Він тріпнувся, випрямився і уставився очима на паню.

— Пистино Іванівно! — тихо сказав він. — Кому-кому, а вам — гріх! Ви вірите, що брешуть люди?

Пані прикро подивилася на нього, похитала головою, зітхнула і знову узялася за роботу.

Ще довго сиділа вона смутна-невесела, опустивши очі в роботу, та вже нічого такого не було між ними. Він більше говорив, вона слухала. Коли-неколи скине на його прикрий погляд, мов спитає: чи правда то? І знову опусте — задумається; і задумана слухає його. Христі здалося, що, і слухаючи його, вона нічого не чула, що говорив він: вона слухала сама себе, щось вивіряла у собі.

Уже геть за північ, коли місяць зійшов, пан прийшов і постукав у двері, вона, попрощавшись, пішла йому одчиняти.

— А я сиділа у Григорія Петровича і ждала тебе, — похвалилася вона. Пан їй нічого не одказав.

Швидко після того усюди погасло світло; все затихло, заснуло; одна Христя не спала. Вона ще довго качалася та думала про те несподіване гостювання пані у панича.

"А може, воно між папами так і годиться... Звісно: панські звичаї — не наші..." — рішила вона і тоді тільки заснула.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно