Тоні Джадт - Після війни. Історія Європи від 1945 року

економічного проєкту здалося їм некорисним, а також через свою давню неприязнь до континентальних об’єднань. Однак рішення Британії залишитися осторонь Європейської спільноти вугілля та сталі стало передусім інтуїтивним, психологічним і навіть емоційним, наслідком надзвичайної особливості нещодавнього британського досвіду. У січні 1952 року Ентоні Іден підсумував рішення своєї країни перед нью-йоркською аудиторію так: «Ми нутром відчуваємо, що не можемо цього зробити».

Це рішення не було остаточним; але на той час воно виявилося доленосним. За відсутності Британії (та, за її прикладом, Скандинавії) вплив у межах «маленької Європи» Заходу автоматично переходив до Франції. Французи старанно робили те, що за інших обставин робили б британці, і створили «Європу» за власною подобою, зрештою надавши її інститутам і політиці тієї форми, яка була їм знайома з власного досвіду. У ті роки про такий перебіг подій жалкували континентальні європейці, а не британці. Чимало видатних європейських лідерів щиро бажали, щоб Британія стала частиною Спільноти. У своїх спогадах Поль-Анрі Спаак, бельгійський та європейський державний діяч, із жалем зауважував: «Моральне лідерство було біля ваших ніг». Монне також озирався в минуле і намагався уявити, як усе могло скластися, якби Британія вирішила взяти на себе ініціативу тоді, коли вона все ще мала беззаперечний авторитет. Справді, через десять років британці знову замислилися. Але в післявоєнній Європі десять років були дуже довгим періодом, і тоді карти вже було роздано.

Розділ 6

Крутий маршрут

Хай що ви скажете, комуністи були розумніші. Вони мали грандіозну програму, план нового світу, в якому кожен знайде собі місце… Одразу ж знайшлися люди, які зрозуміли, що ідилія не пасує їхньому темпераменту, і захотіли покинути країну. Та оскільки ідилія — це за визначенням один світ для всіх, люди, що хотіли виїхати, просто заперечували її справжність. Замість того щоб потрапити за кордон, вони потрапляли за ґрати.

Мілан Кундера

Тож було необхідно навчити людей не думати і продукувати судження, змусити їх бачити те, чого не існує, і стверджувати протилежне тому, що всім було очевидно.

Борис Пастернак, «Доктор Живаґо»

У таборі я зустріла багатьох людей, які зуміли поєднати проникливе розуміння того, що відбувається в країні, з фанатичним культом Сталіна.

Євгенія Гінзбург, «Крутий маршрут»[97]

Сталінізм означав вбивство внутрішньої людини. І хай що кажуть софісти, хай яку брехню розповідають інтелектуали-комуністи, у цьому вся його суть. Потрібно вбити внутрішню людину, щоб прийняти в душу комуністичну заповідь.

Александр Ват

Тут вони людину спочатку повісять, а потім судитимуть.

Мольєр, «Месьє де Пурсоньяк»

Для західних спостерігачів після 1945 року Радянський Союз утілював страхітливу перспективу. Червона армія пересувалася пішки та тягнула зброю і припаси на возах, запряжених в’ючними тваринами; її солдати не мали ані відпусток, ані, якщо вагалися, пощади: 157 593 з них було страчено за «боягузтво» лише в 1941 та 1942 роках. Але після повільного старту СРСР зміг перевершити нацистського коло́са як у бою, так і у виробництві та вирвати серце неперевершеної німецької військової машини. І для друзів, і для ворогів радянська перемога в Другій світовій війні стала свідченням досягнень більшовиків. Політика Сталіна була виправданою, а довоєнні злочини здебільшого забуті. Успіх, як добре розумів Сталін, — це ключ до перемоги.

Але радянську перемогу було здобуто надзвичайно високою ціною. З усіх переможців Другої світової війни — насправді взагалі з усіх країн-учасниць, і переможців, і переможених, — тільки СРСР зазнавав постійних економічних збитків. Підраховані втрати людей та ресурсів були неоглядні й давалися взнаки ще багато десятиліть. Зденек Млинарж, чеський комуніст, який у 1950 році навчався в Москві, пригадував, що столиця загрузла в «бідності та відсталості… величезне селище з дерев’яних хатин». За межами міст становище було ще гіршим. На більшості територій Білорусі, України та Західної Росії дороги, мости і залізничні шляхи були навмисне зруйновані. Врожай зерна на початку 1950-х років був гіршим, аніж у 1929 році, що, зі свого боку, було значно менше, ніж в останній мирний врожай за царів. На деяких найкращих орних землях Радянського Союзу йшла війна, а сотні тисяч коней, корів, свиней та інших тварин були знищені. В Україні, яка так і не оговталася від спровокованого карального голоду 30-х років ХХ століття, голод — цього разу незапланований — повернувся знову взимку та навесні 1946–1947 років.

Але в роки війни також відбувалася напівмілітаризація радянського життя. Централізоване керування та невідступна зосередженість на виробництві танків, гвинтівок та літаків у час війни перетворили СРСР на напрочуд ефективну військову машину, байдужу до людського життя й добробуту, але в усіх інших сенсах добре пристосовану до участі в тотальній війні. Плеяда партійних бюрократів, яка сформувалася під час війни — покоління Брежнєва, — асоціювала владу та успіх з широкомасштабним виробництвом у галузі військової промисловості, і саме вони мусили керувати країною впродовж наступних сорока років, ніколи не забуваючи про цю модель. Давні ленінські метафори про класову боротьбу та протистояння тепер могли поєднуватися з гордими спогадами про справжню війну. Радянська партійна держава отримала новий засадничий міф: Велику Вітчизняну війну.

З огляду на те, як нацисти поводилися із землями та людьми, на яких вони наступали, війна 1941–1945 років у Росії і була великою вітчизняною війною. Сталін заохочував вираження російських національних та релігійних настроїв і дозволив, щоб ідеї спільної мети в титанічній боротьбі проти німецьких загарбників тимчасово вийшли на перше місце перед Партією та її цілями. А наголос на тому, що коріння Радянського Союзу — в імперському минулому Росії, слугував цілям Сталіна в його післявоєнному безцеремонному втручанні в справи Центральної Європи.

Насамперед Сталін хотів від Європи, як ми вже знаємо, безпеки. Але водночас він був зацікавлений і в економічних перевагах, які міг отримати від своїх перемог на Заході. Маленькі держави Центральної Європи, від Польщі до Болгарії, жили в тіні домінування Німеччини задовго до Другої світової війни: у передвоєнний час, та особливо в 30-ті роки ХХ століття, нацистська Німеччина була їхнім головним торговельним партнером і джерелом зовнішнього капіталу. Під час війни їхні зв’язки звелися до відносин між господарем та рабом, а Німеччина витискала максимум можливого із землі та людей для своїх військових потреб. Після 1945 року Радянський Союз у буквальному розумінні продовжив з того місця, на якому зупинилися німці, приєднавши Східну Європу до власної економіки як ресурс, що можна експлуатувати як завгодно.

Радянський Союз