Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

Зазвичай, коли ми з подругами грали в Аліас, то не могли всидіти на місці, постійно вигукували слова, часто перебивали одна одну та заливалися сміхом. Наші ж гості поводилися зовсім інакше. Сем без жодних нервів пояснював слова команді, а вони так само спокійно озвучували варіанти. Єдиним сплеском емоцій був той раз, коли Джеймс схопився, відгадавши «пасе».

У першому списку наші противники вірно визначили тридцять чотири слова із сорока. Своїм результатом хлопці були дуже задоволені, на відміну від нас. Виявилося, що вони не лише привабливі, а й далеко не дурні.

— Ось, ваш список, — з усмішкою сказав Сем, простягаючи листок Моллі. — Я теж рахуватиму результат і стежитиму, щоб ви вірно відгадували.

— На мені таймер, — підводячись із піску, озвався Джеймс і підійшов до друга.

Поки Моллі вивчала список, ми сіли на покривало поруч із Джоном та Джейком, приготувавшись до гри. Слова справді були складними, більшість із них належала до музики, але Моллі старалася як могла, пояснюючи зрозумілою нам мовою жестів. Звісно, цей раунд пройшов набагато гарячіше, ніж у хлопців. Джессіка часто лаялася й нервувала, а я всі ці десять хвилин не могла спокійно всидіти на місці і навіть жодного разу не відволіклася на Джейка, хоча виразно чула його сміх. Вікі сиділа недалеко від Джона й завдяки його симпатії до моєї подруги, ми відгадали кілька слів, за що його лаяв Джеймс. Моллі із серйозним виразом обличчя намагалася пояснювати якнайкраще і швидше, але Сем, як мені здавалося, стояв надто близько до неї, викликаючи цим нервозність. Джеймс не дуже уважно стежив за таймером і постійно жартував над Джессікою, яка ось-ось могла вибухнути і придушити його. У підсумку в першому списку ми з важкістю відгадали тридцять слів.

— То що, може, одразу здаєтеся? — з глузуванням спитав Джеймс, приймаючи листок у Джессіки.

— То що, може, одразу станцюєте? — уїдливо озвалася Джесс у відповідь, стаючи поряд із ним, щоб стежити за рахунком.

Джеймс був набагато емоційніший, ніж Сем. Коли хлопці не могли зрозуміти слово, він раз у раз тряс головою і нервово жестикулював. Усіх оточуючих його поведінка бавила, а ось його дратувала наша реакція. Такий сплеск емоцій Джеймса був нам тільки на руку, адже противники того разу відгадали двадцять сім слів, що давало нам шанс на перемогу.

Якщо в порівнянні із Семом Джеймс був емоційним, то Джессіка переплюнула і його, не зумівши впоратися з поставленим завданням, через що наша команда не відгадала необхідний мінімум у тридцять слів. Як тільки Джеймс підрахував бали, а їх було двадцять сім, Джесс відразу виписала йому потиличник за те, що постійно заважав їй під час гри. Щоразу, коли вона пропускала слово в списку, через незнання його чи способу пояснити, Джеймс це коментував фразами на кшталт: «Сьогодні ти станцюєш для мене» або «Може, я виберу пісню на свій смак?».

— Ти завжди такий кретин чи для мене стараєшся? — з незадоволеним виглядом запитала його Джесс.

— Чого ти злишся? Це ж просто гра, — сміючись, відповів Джеймс.

Джессіка хотіла було штовхнути його в плече, але щойно замахнулася, він встиг перехопити руку і, обійнявши її за шию, згріб у оберемок і почав скуйовджувати волосся на маківці. На фоні кремезного Джеймса, який, до речі, був більшим за інших, Джессіка виглядала як дитина. Її спроби вивільнитись із залізної хватки, потішили всіх, що розрядило обстановку. Але як тільки Джеймс розчепив руки, Джесс усе ж таки штовхнула його, та вже із широкою усмішкою на обличчі.

Отже, що ми мали. Після другого раунду наша команда програвала з рахунком п'ятдесят сім-шістдесят один, але шанс на перемогу все ще був.

У третьому раунді грали Вікі та Джон. Останнього явно бентежила близька присутність моєї подруги, що позначилося на результаті. А ось їй це, навпаки, надавало сил у грі. Ну і, звісно ж, Джон допомагав зі словами, але цього разу його вже ніхто не лаяв. Третій раунд закінчився на нашу користь із рахунком вісімдесят п'ять-вісімдесят два, через що Джеймс почав нервувати й навіть перестав жартувати. Але все одно я хвилювалася ще більше, адже в мене мав бути раунд із Джейкобом.

Спіймавши мій погляд, він підморгнув мені й чарівно всміхнувся. Схоже, Джейк не нервувався і явно був упевнений у перемозі, тому що пояснював слова абсолютно спокійно, при цьому встигаючи посміхатися. Я мимоволі відволіклася від списку й більше спостерігала за ним. Коли слово здавалося Джейкобу важким або вимагало роздумів, він тер кінчик носа вказівним пальцем, що виглядало дуже мило й щоразу викликало в мене усмішку. А коли хлопці відгадували, то Джейк клацав пальцями і тицяв вказівним у того, хто назвав потрібне слово. Джеймс постійно підганяв його, нагадуючи за час, на що Джейк тільки сміявся і говорив, мовляв, перемога за ними. Зовсім забувши про гру, я стояла і насолоджувалась тим, що можу ось так просто бути поряд із хлопцем, який мені подобався.

— Час вийшов! — вигукнула Моллі, вернувши мене в реальність.

Джейкоб розвернувся до мене і, передавши листок, знову підморгнув. Підрахувавши результат, я ахнула — тридцять сім слів із сорока, навіть краще, ніж Сем.

«Цікаво, який танець виберуть дівчата?» — одразу подумала я.

Коли я озвучила результат, подруги відразу оточили мене та почали підбадьорювати, мовляв, ще не все втрачено і є шанс на перемогу. І навіть Сем на фоні вголос розміркував про те, що ми ще справді можемо виграти.