Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

я за цей час маю добре загартування у боротьбі за життя. І ти борись, і живи, і жди, що ми скоро будемо разом. Нічого страшного немає – скрізь можна жити, і скрізь є люди, і скрізь можна приносити користь, і на всій території нашого Союзу можна найти працю, що піде на користь побудові соціалізму. А там, де ти зараз, то ще більше потрібно культурних сил і ще більше можна зробити цінного і потрібного. Єдине, що мене турбує, це те, що ти не зможеш перенести того клімату. Коли приїдеш на постійне місце, то довідайся, як з побаченням, щоб я змогла ще до того, як закінчиться навігація, приїхати до тебе. І напиши вже звідти, яку тобі потрібно посилку, бо я не знаю, чи зараз тебе застане вона, коли я пришлю її в Котлас.

Чула я від людей, що багато тих, що поїхали туди, не хотять повертатися з тих країв. Може й справді там добре жити, і ми з тобою отаборимося на далекій півночі. А саме голівне – не падай духом і вір мені, що вся моя надія – це ти, і що я тільки про те й думаю, якби бути разом з тобою. Дітей я догляну, й ти не турбуйся за це й не суши себе думкою за це. Люди бувають у гірших умовах і то живуть. Все пройде як «с белых яблонь дым». А ми з тобою будемо ще разом сміятися, радіти і приносити користь на побудову соціалізму. Бережи своє життя і будь спокійний. Нічого немає гіршого, коли людина втрачає надію, а я її не втрачаю, і ти теж не губи її. Час покаже, як і що. Не суши себе, не втрачай доброго настрою і будь певен, що все піде на добре.

Цілуємо тебе всі, і любимо, і віримо, що все «образується» як ти сам кажеш.

Діти тебе цілують і будуть писати. Катя, Вася, Маруся, Анна Дмитрівна і всі, хто тебе не забув, вітають і цілують тебе.

Буду з тремтінням ждати від тебе листів, бо кожен твій лист буде для мене великою радістю. А ти пиши часто, то може хоч частина твоїх листів буде доходити до мене. Коли переїду кудись, то напишу тобі, або телеграфуватиму «блискавкою». Думаю залишити собі найпотрібніше з речей, а решту все продам, бо речі тільки зв’язують людину по руках. Живемо ми зараз непогано, бо я продала трельяж за 1700 кар. і можу перший час жити спокійно, а далі буде видно. Я думаю, що працювати я з осені вже буду, є для цього певні підстави, і тоді мені море по коліно. А ти не турбуйся ні за нас, ні за себе, адже і на Землі Франца Йосифа живуть люди й їхати звідти не хочуть, а ти ще й не так далеко. Саме голівне – добрий настрій, і здоров’я своє бережи, а решта нічого. Не думай, що я тебе можу загубити з поля зору, коли виїду з Харкова; я все зроблю, щоб тримати з тобою зв’язок. А це дуже легко, коли ти будеш писати на адресу тітки; там мені завжди листи будуть передавати. Вона й зараз мене не кидає і підтримує в моєму горі. Вона тебе цілує і вітає. Листи писатиму тобі часто, щоб хоч якийсь та дійшов до тебе.

Як твоя робота над упорядкуванням архіву, що ти писав мені. Як би я хотіла тобі в цій роботі допомагати. Думаю, що коли б я була з тобою та з своєю машинкою, то ми б могли там багато принести користі. Турбуюся, що там погане приміщення у тебе, щоб ти не застудився. Як ти їхав? Я ходила на вокзал проводжати тебе, але не бачила, коли ти виїхав.

Ну, та нічого, якось воно все буде, і це можна пережити, аби було здоров’я, тоді все буде добре. Ми всі тебе любимо і хочемо до тебе. Все якось та буде. Напиши в Москву заяву і листа до т. Горького, може, що поможе, а я, коли поїду туди, то теж піду і буду стукати в усі двері – десь та достукаюсь. Поки надію я не гублю і стараюся потроху клацати на машинці, може воно згодиться колись мені на далекій півночі. Ти не думай, що я так собі пишу, що хочу до тебе переїхати. Це цілком серйозно у мене на думці, хоча мені не радять, бо всі кажуть, що довго ти там не будеш. Я думаю, що воно таки й справді так, бо багато випадків було, що перекидають людей через дуже невеликий час кудись в інше місце. Може до зими я ще встигну що-небудь зробити для тебе й, можливо, що ти там зимувати не будеш. Тільки не падай духом, все в житті буває, все можна пережити, все можна перетерпіти і все це потрібно для збагачення фантазії в твоїй літературній праці. Адже ж їдуть люди на північ в мандрівки, щоб там працювати, витрачають на те великі гроші, а тебе самі послали, тільки пиши.

Цілую, люблю і жду листів. Пиши, мій рідний, любий.

Твоя Варя і дітвора.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

23 квітня 1934 р.

Харків. 23/ІV 1934 г.

Дорогой наш папулька!

Мы все живы и здоровы. Получили твоих две открытки и письмо от 10/IV, а открытки от 13/IV и 16/IV. Я тебе послала письмо и телеграмму-молнию. В письме я тебе писала, что мне придется выехать из Харькова в скором времени. Думаю, что первое время я буду жить в Белгороде, а пока все письма и телеграммы направляй к тете Юле на ее имя, где я их буду получать всегда.

Так сложились обстоятельства, что мне нужно выехать из Харькова. Ты не волнуйся, все не так страшно, как тебе может показаться на первый взгляд. Думаю на днях выехать в Москву по твоему делу. Мне кажется, что я как-то да устрою твой переход в другое место. Буду у т. Горького и может быть сделаю, что возможно. Единственно, что я очень тебя прошу, так это поменьше волноваться и быть, как можно спокойнее, а все остальное уладится как-нибудь.

У меня настроение бодрое и я верю, что Сов[етская] власть не может быть такой суровой по отношению к тебе. Пока у нас все по-старому. Все, о ком ты спрашиваешь в открытке от 16/IV, еще в Харькове и, очевидно, на днях с ними будет решено как-то, тогда я тебе напишу. Ты не волнуйся, что от меня может не быть письма, но это не от меня будет зависеть, так как из твоих писем я получила только одно и две открытки, а остальные ко мне еще не дошли. Все мы живы и здоровы, деньги у нас есть на