Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

не ціла правда, але буде рівночасно зазначений певний горизонт, буде дане щось таке, що поможе мені зрозуміти погляди і уподобання самого автора речення. А се також не пусте діло і навіть хто знає, чи не важніше від винайдення якогось голого, далекого абстракту, що обіймав би сотки таких часткових правд, а не маркував би різко жодної.

Зенон. Ну добре, мотивуй же свій погляд! Побачу, яку правду ти замаркуєш мені.

Евфрозина (входить). Добрий вечір, пане Зеноне! (Подає руку). Про що, панове, розмовляєте так живо, коли вільно запитати?

Зенон. Прийшла нам, старим дітям, охота пересипатися піском. Застановляємося глибокоумно над тим, чим був, що дав, що сотворив чи знівечив XIX вік.

Евфрозина. Ну, і до чого ж ви додумались?

Зенон. Я? О, я недалеко й бігав, а сказав попросту і стою на тім, що весь ХІХ вік був швіндель, гумбуг, дурисвіт, та й годі.

Евфрозина. Ха, ха, ха! З яким чудовим запалом ви виголошуєте се! Немовби він був ваш особистий ворог.

Зенон. Бо був! О, маю його по горло!

Евфрозина. А ти, брате, на чім зупинився?

Іларіон. Я стою на тім, що ціхою XIX віку в історії буде поклик: емансипація.

Зенон. Чули пані таке? Та гов! Слухай, друже! Звільняю тебе з мотивування твого погляду. При дамах опонувати йому небезпечно.

Евфрозина. Чи зачисляєте мене до тих дам, яких слово «емансипація» дразнить так, як індика червона хустка?

Зенон. Пані, не хочу вам підсувати нічого, але… але сама ваша присутність притуплює вістря моєї опозиції.

Евфрозина. А коли б ви знайшли в мені союзника?

Зенон. Як? Я? В пані?

Евфрозина. Ну, так. Коли б я, приміром, більше хилилася до вашого погляду, ніж до братового?

Зенон. А се було б інтересно. От би ми загнали його в сак, старого, непоправного оптиміста!

Іларіон. Се не так легко, друже мій. А притім згори остерігаю тебе: сестра яко союзник більш небезпечна, ніж яко противник.

Евфрозина. Іларіоне!

Іларіон. Се ж я не в злім значенні мовлю, сестричко! Занадто добре знаю твоє золоте серце, щоб міг припустити, що ти згодишся з Зеноном, коли він попустить поводи своїй чорній коняці і піде гуляти по дебрях парадоксів.

Зенон. Ну, ну, не скуби, поки не зловив. Парадоксів! Хто ще знає, хто кого швидше поцупить на парадоксах. Ну, сип свої докази! Побачимо, чим ти випалиш.

Іларіон. Поперед усего завважу, що ти, мабуть, хибно зрозумів слово «емансипація» і думаєш, що я так звану жіночу емансипацію вважаю найбільш характерною появою XIX віку. Ні, друже, таким тіснозорим ти не мусиш уважати мене. А ось поглянь на історію XIX віку з усіх найважніших точок: із соціально-економічної, політичної, національної, глянь на розвій науки, літератури і штуки, то що побачиш? Позволь, ще трохи допоможу твоїй пам’яті. Емансипація селян на континенті, розпочата при кінці XVIII віку у Франції, робиться в XIX вікові капітальним питаннєм перестрою європейської суспільності; доконується ступінь за ступнем: 1809, 1848, 1861. Признай, що се факт величезний. А рівночасно починається і йде також ступінь за ступнем друга велика емансипація: робітницького стану з-під всевлади капіталізму. Імена Оуена, Фур’є, Луї Блана, Лассаля, Бебеля, Лібкнехта, Фольмара, Дефіоіссо, Генрі Джорджа, Борнса і Гіндмена, Адлера і соток інших агітаторів, організаторів та борців за права робітницького стану — чи ж не дають вони визначної марки XIX вікові?

Зенон. Надуживаєш слів, братіку! Боротьба за права робітників, се так, се справді один із важних фактів XIX віку, але емансипація? Вона ж тілько починається!

Іларіон. А по-мойому, вона вже довершена. З хвилею, коли репрезентанти робітницької верстви входять до парламентів, робляться міністрами, коли робітники здобувають важний вплив в урядових і в автономічних корпораціях, їх емансипація, тобто їх рівноправність, являється довершеним фактом. Яких іще прав їм приходиться добиватись, котрі б не були вже привілеями?

Зенон. Так, по-твойому, робітники вже мають усе? Їм нічого більше добиватися?

Іларіон. Ей, друже, не підсувай же мені того, чого я не сказав! Я говорю про емансипацію, себто про здобуваннє рівноправності. Чи селяни, здобувши собі рівноправність, тим самим одержали вже все? Чи їм не лишилось нічого більше здобувати? Сего чей же не скажеш. Навпаки, тепер тільки вони одержали можність здобувати все, тобто все те, що дає цивілізація для ублагороднення, поліпшення і прикрашення життя. Так само й робітники. Та тільки се вже інша глава всесвітньої історії. Се вже не боротьба за емансипацію, а боротьба за рівність, боротьба страшенно скомплікована і трудніша від усіх дотеперішніх. Отся боротьба буде змістом нового, XX віку.

Зенон. Ну, нехай і так. Перебігай на поле політики! Яку емансипацію знаходиш ти там?

Іларіон. Колосальну! Емансипацію від абсолютизму XVIII віку. Ми живемо в ній, чуємо її хиби і для того не вповні оцінюємо її значення.

Зенон. Себто значення нашого конституціоналізму! Га, га, га!

Іларіон. Навіть конституціоналізму. Ті конституційні форми, той парламентаризм, се не такі то вже дрібниці, як здається тобі. І навіть те, що є у нас, не така то вже пародія конституційних форм, як викрикує дехто іn dеr Hitze des Gefechtes[20]. А ти послухай, як говорили, як писали, як висловлювались — навіть у приватних листах — люди в XVIII віці — або у нас аж до 1848 року! Як обережно, з якими поклонами і обов’язковими компліментами nach oben![21] Формальний танець між мечами. І се чуттє не покидає тебе навіть, коли маєш діло з такими свобідними умами, як Лессінг. А бач, що зробили ті конституційні форми за несповна півстоліття! Як привикли люди говорити, ходити, держати себе! Коли що лишилося з абсолютизму, то хіба лише деякі мертві форми. Дух його пропав і не вернеться. Всі ми, вся Європа засвоїла собі принцип свободи, здемократизувалась, зреспубліканщилась.

Зенон. Забуваєш про Росію.

Іларіон. Не забуваю. І там той самий новочасний дух, хоча старі форми ще держаться. Де ти почуєш абсолютистичний дух у словах Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, Герцена, Достоєвського, Щедріна, Толстого? Чи абсолютизмом навіяна публіцистика Чернишевського, Добролюбова, Щапова, Михайловського, Джаншієва?

Зенон. Ну, ну, покиньмо поезію. Переходь далі!

Іларіон. Головною підвалиною політичної емансипації народних мас я вважаю — коли позволите се назвати так — три загальники: загальну освіту, загальний військовий обов’язок і загальне голосування.

Зенон. Особливо загальний військовий обов’язок! Якраз ти трафив кулею в пліт!

Іларіон. Маєш на думці наполеонівський і прусський цезаризм. Ну, ну, се явища хвилеві, і вони не зміняють загального характеру сеї інституції, інституції, що на ділі віддає найвищу