Наталія Юріївна Доляк - Заплакана Європа

що отой «Бабенкофф» і є Микола. Можливо, так воно й було. Але… Звідки англійцям знати, що Бабенко й Бабенкофф – одне й те саме прізвище? Тепер, коли туристи з України опинилися в безпеці, вони стали поводитися по-іншому, відверто розповідаючи, задля чого власне приперлися до Британії.

– Та в мене тут дочка працює. Я також влаштуюся. Спочатку по-чорному, а там видно буде, – сповідалася огрядна пані без будь-якого натяку на аристократичність манер.

– А я думаю просити притулку. Мені знайомі порадили, – відповіла її сусідка.

До них долучилися інші й почали голосно обговорювати, що краще – «по-чорному» чи «політичний». Відразу стало зрозуміло, хто на службі. Двоє чоловіків, що займали місця посередині автобуса (аякже, щоб усе добре чути) перезиралися й не тямили, що їм робити.

Люся, відійшовши від шоку з проходженням паспортного контролю, вдивлялася у вулички великого Лондона, якими проїжджав їхній зачуханий автобус. На транспортний засіб витріщалися, тицяли пальцями, бо з вихлопної труби валив чорний дим. «Диво, та й годі, – дивувалася. – Як таку розвалюху взагалі могли пропустити через кордон?» Не могла, хоч ти трісни, змусити себе думати про Женю. Не уявляла зустріч із нею.

Під’їхали до готелю. Люся взяла свою невеличку спортивну сумку й вийшла надвір у пошуках телефонної будки.

– Алло?! – тремтливим голосом промовила, почувши у слухавці заспаний невдоволений баритон Миколи. Потім радісно додала, намагаючись стриматися від сліз: – Я вже тут. Ми на… – Люся продиктувала адресу готелю, у якому їх розмістили.

– Чекай. Скоро приїдемо, – у чоловіковому голосі не промайнуло жодної світлої нотки. Ніби Люся набридлива покоївка, яка тричі на день приходить прибирати оселю і вже остогидла хазяїнові.

Очікування почалося тієї ж хвилини. Закінчилося через вісім із хвостиком годин. Люда диким, загнаним звіром бездумно вешталася навколишніми вулицями, не відходячи далеко від готелю, не випускаючи з поля зору підходів до нього. Під вечір, вкрай вимотавшись, попленталася до кімнати, аби на хвильку прилягти. Підіймаючись на другий поверх, почула голос Миколи. Стрімголов кинулася донизу. Там у вхідних дверях побачила ангела. Женю було не впізнати – виросла, стала справжньою красунею. Дитина дивилася на дивну захекану жінку широко відкритими очима, всміхалася назустріч матері, яка не тямила себе від щастя, що ось зараз притулить до серця своє дитя.

– Привіт! – між Люсею й Женькою став Нік. Намагався всміхатися, але усмішка виходила надто натягнутою та вимушеною. – З приїздом, – вдавано монотонно мовив та холодно поцілував Людочку у щоку.

– Мамі! – закричала Женечка й, оббігши татуся, кинулася Люсі на шию. Дівчинка була така велика, що Люда ледь не впала з нею на підлогу. Мала щебетала чистою англійською мовою. Мати звернулася до неї українською, потім російською, плекаючи надію, що дитина її зрозуміє.

– Вона не знає цієї жлобської мови. І не намагайся, – Людочка схаменулася, що занадто багато уваги приділяє дитині й зовсім ігнорує чоловіка. Тому, не переймаючись наслідками свого вчинку, впала на коліна перед Миколою на очах у здивованих англійців. Міцно обняла його за ноги й тихо заговорила, аби чув лише він:

– Пробач мені… Пробач мені… – А думала інше: «Хотів мильної опери – отримуй».

Миколі сподобалося таке до нього ставлення, він гордовито посміхнувся, озираючись довкола, взяв на руки Женьку й кинув дружині:

– Поїхали додо… – хотів сказати «додому», але схаменувся й закінчив: – До нас у гості.

* * *

Цю ніч чоловік і дружина провели разом, у одному ліжку. Він її брав не питаючи, чи вона цього хоче. Вона вдавала, що мліє від радості, хоча відчувала огиду й ненависть. У дитячій кімнаті мирно спала дівчинка, заради якої ця жінка здатна була стерпіти й не такі приниження.

«Я забрешу його… Він не буде знати правди про мої почуття. Нехай має, що хоче. Грець із ним! Мені потрібна лише дитина. Дяка Богові, що я до неї дісталася», – Люся не могла заснути цілісіньку ніч, обмірковуючи своє становище. Хотіла піти до Жені в кімнату, але боялася розбудити Миколу, який міцно спав, закинувши на неї важку ногу.

Зранку-раненько Людмила відчула присутність у спальні дитини й повільно відкрила повіки. Мала притискала до себе величезного плюшевого ведмедика й дивилася на матір з неприхованою, як це буває лише у дітей, злістю. Люся ніжно поманила донечку до себе.

– Ай хейт ю! – прокричало маля та смачно плюнуло у бік ліжка.

«Я ненавиджу тебе?» – подумки переклала Люся. До горла їй підкотив клубок.

– Йди сюди, люба, – покликала лагідно.

Джейн насупилася, підійшла до батька, сторонячись матері, й штурхнула його в плече, не зводячи погляду з Люсі.

– Деді, деді, – будила Миколу, використовуючи сльозливі інтонації.

Той нарешті прокинувся, зрозумів переляк дитини:

– Вона не любить, як хтось тут ночує.

«Учора усе було добре, чому сьогодні така переміна?» – не могла второпати Люда.

– Ти на це не надто звертай увагу. Вона… Е-е-е… тебе просто не знає.

– Я все зроблю, щоб вона мене згадала й полюбила знову.

Чоловікові на переніссі народилася глибока зморшка, губи стиснулися. Він погрозливо попередив:

– Лише не думай купувати її прихильність цукерками.

Як, чим можна купити власну дитину? Аби не дражнити Колю, Жужа погодилася, метельнувши головою. Добре, мовляв, ніяких загравань.

Женька відвідувала сімейний дитячий садок неподалік від дому. Микола значився вільним слухачем в університеті. Британія надавала біженцям можливість безкоштовно вивчати мову, інформатику та ще будь-які дисципліни у вигляді курсів. На відміну від Фінляндії, тут реф’юджі квартирували у звичайнісіньких соціальних оселях. У одній з таких жив Коля. Помешкання розташовувалося недалеко від Люішему, на вулиці зі смачною назвою Пламстед, яка була густо засіяна п’ятиповерхівками зі скупою інфраструктурою навколо них. Тут мешкали переважно представники незахищених у соціальному плані верств населення. Ті, хто животів за рахунок державних дотацій, різноманітних допомог, пільг та інших подачок. Дванадцятирічні матусі, які годують своїх немовлят чіпсами; алкоголіки різних мастей, статей та досвіду споживання оковитої; рясно оздоблені ланцюгами й перснями наркодилери, які обробляють учнів