Іван Керницький - Король стрільців

Б а с   (вхопив його за горло). Що ви для мене маєте? Кажіть зараз, говоріть, бо вас замордую.

М о л о д е ц ь к и й.   Несподіванку, пане директоре.

Б а с.   Що? Несподіванку? Геть мені з грища з несподіванками! Мені треба правого лучника, а не вашої несподіванки. Закрутіть це радіо до лиха!

М о л о д е ц ь к и й.   Моя несподіванка — це ваш правий лучник.

Б а с   (остовпів). Що, що, що?

К л і щ и к.   Е… що ви сказали, пане маґістер?

М о л о д е ц ь к и й (випихає поета наперед). Пане директоре. пане докторе, маю велику честь представити вам мого старого шкільного друга, пана Євгена Скакуна зі Львова.

Б а с.   Що? (Закам’янів). Що, що, що? (Стоїть, як укопаний, потім кидається поетові на шию). Герр Ґот, мій правий лучник, мій Скакун, Скакунець, Скакунчик! Слава ж тобі великий Боже, ми врятовані, ми не лежимо, ми стоїмо, ми виграли змагання, ми здобули мистецтво і срібний кубок! Мій правий лучник, моя зоря, моя надія, король стрільців, йой, коханий хлопче, я не видержу довше, я тебе задушу з радости, я тебе розцілую. Кліщик, я його розцілую! (Цілує поета).

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре.

Б а с.   Маґістер! Пустіть це ваше радіо, наставте щось веселе!

М о л о д е ц ь к и й.   Слухаю, пане директоре. Раз — весела музика!

П о е т   (здавленим голосом). Скакун називаюся… я…

Б а с   (просльозивсь). Добре, сину, добре, Скакун, Скакунець, Скакунчик, енфан терібль, чудесна дитина, ясна зірка на футбольному обрії, гордощі і слава українського спорту! Мій коханий хлопче, я вдруге на світ народився, як тебе побачив. Ах ти, дорогий гільтаю, але ж ти мені сьогодні жовчі напсував, але ж ти мені страху нагнав. Де ж ти досі пропадав, де ти дівався?

П о е т.   Я… саме…

М о л о д е ц ь к и й.   Пане директоре, Ґеньо хотів вам зробити несподіванку, ну і так трохи для скріплення м'язів вибрався пішки в гори, зі Львова просто сюди, а у Львові думали, що він пропав, — непорозумінн, пане директоре, ха-ха-ха.

Б а с   (регоче). Ха-ха-ха!.. Несподіванка, що? Непорозуміння, що? Ха-ха-ха! Помішання язиків, що? Славно, славно, хлопче, бравий з тебе молодець, спортсмен із крови-кости! Для тренінґу цілий тиждень бив ногами в гори. То люблю! То розумію! Ну, слава ж тобі Боже, мистецтво маємо в кишені, що, Кліщик?

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. (Подає поетові руку). Кліщик називаюся, дуже мені приємно вас пізнати, хоч ви до себе, е… трохи неподібні. Бо як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

М о л о д е ц ь к и й.   Докторцю любий, та як же це, та ж я знаю Ґеня від шкільної лавки. Пхі!.. Ґеня Скакуна я не знав би! Він уже в п’ятій ґімназійній грав на правому лучнику.

Б а с.   Герр Ґот, то ви ходили до ґімназії? То ви інтелігент?.. Ну, то гірше, то гірше!.. А мені здавалося, що ви такий свій хлоп, такий Ясьо з Замарстинова з квасним зубом, хо-хо-хо! Таких розбийголов я люблю, бо ці студенти-академіки — вони зам’які, заделікатні. Мой, а у нас грається гостро, з кістками ніхто не панькається, гак-не-гак, нога не нога, щоб тільки суддя не бачив. Але ми вже вас тут відповідно перевиховаємо, ми вас навчимо косити так, по-нашому, як на провінції, хо-хо-хо. Тільки — тренінґ, тренінґ і ще раз тренінґ!

П о е т   (до Молодецького). Слухай, я вже довше не видержу.

М о л о д е ц ь к и й.   Тихо! Мусиш! (До Баса). Пане директоре, Ґеньо є тепер у знаменитій формі, він і без тренінґу доказуватиме чудеса на грищі.

Б а с.   О, ні, ні, ні, маґіструню, вже ви мене, старого лиса, не будеие вчити, я вже на тім свої зуби з’їв. Змагун без тренінґу — як риба без води. (До поета). Мій коханий хлопче, та ж ви самі це дуже добре знаєте, вам не треба цього говорити. Я тільки раз у житті мав щастя бачити вас на змаганнях, тоді, проти «Сяну», пригадуєте собі? Тоді, як ви розбили двох змагунів, а одного, змасакрованого, забрало швидке поготівля?..

П о е т.   Хто? Я розбив?..

М о л о д е ц ь к и й.   Ти, ти, Ґеню, хіба ж ти собі не пригадуєш?

Б а с.   Герр Ґот, та ж то був тоді концерт гри, та ж то був душевний пир, розкіш, насолода. Я вам ніколи цього не забуду. А ці ваші майстерштіки, ті бомби на ворота, мой, та ж то було на що дивитися. Або ті ваші волеї, — як це ви робите, до лиха, так якось з повітря берете м’яч на ногу… Я вам кажу, ви зробите велику карієру. Тільки пам’ятайте одне: тренінґ, тренінґ і ще раз тренінґ, що, Кліщик?

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

М о л о д е ц ь к и й.   Пане директоре, на сьогодні він вже має досить тренінґу, по такому марші, який він зробив. Нехай собі сьогодні відпочине, а вже завтра піде на грище.

Б а с.   А так, так, забагато тренінґу, то також пса варте. Ну, нехай відпочиває.

М о л о д е ц ь к и й.   Пане директоре, а може б, так зразу, розумієте, чорне на білім? Нехай підпише контракт. Зіхер є зіхер!

Б а с.   О, то, то, то! Добре, що ви мені пригадали! (Виймає з кишені папір). Ану-но, хлопче, підпиши мені той цирограф, але темпо, темпо, бо я не маю часу. Гальт, Кліщик! А де ми його всадимо, того Скакуна?

К л і щ и к.   Е… айн момент! Я думаю, що найкраще буде в бухгальтерійному відділі. Там все одно нема нічого до роботи.

Б а с.   Згода! В бухгальтерійному відділі. Браво, Кліщик! Видиш, тепер ти мені подобаєшся. Маєш голову на карку. (До поета). Ану, темпо, темпо. Пишіть: з платнею 250 злотих у місяць.

П о е т   (з острахом). Що?

Б а с.   Що, замало? Герр Ґот, пишіть — 300. Шістка є, шістки нема, на шістці світ не стоїть, що, Кліщик? Перед вирішними змаганнями в мене добрий змагун іде на вагу золота. (Потирає долоні). Гіп-гіп-гура! Мистецтво маємо в кишені!

М о л о д е ц ь к и й.   Ґратулюю пану директорові. Ґратулюю пану докторові. (Всі три стискають собі руки, цілуються).