Іван Керницький - Король стрільців

І р к а   (входить, придивляється до цієї сцени з глумливою усмішкою). Пане маґістере, попрошу галяретку.

М о л о д е ц ь к и й   (кидається до неї). Але ж, панно Ірусю, прошу дуже. Вже робиться. Раз — галяретка. Пишна, свіжа, вітамінова!

К л і щ и к   (також підбігає). Е… Іро, тепер можемо піти на Гук.

І р к а.   Дуже тобі дякую, йди собі тепер сам!

Б а с   (ховає папери). Ну, слава ж тобі Господи! Маємо правого лучника. Мистецтво врятоване, правда, з важким зусиллям, з дуже важким зусиллям, але врятоване. (Стискає поетові руку). Дякую вам, коханий хлопче, сердечно вам дякую, ніколи вам цього не забуду. (Побачив Ірку). А, моє Ірчатко тут? (Цілує її в чоло). Ну, як бавишся, донцю, що? Де ж ти ходила, золотко моє? Купатись ходило моє маленьке, а тепер галяретку собі гамцяє? Ну, гамцяй собі, гамцяй, бо я втікаю, страшенно не маю часу, дитинко, мушу йти. Час — це гроші!

І р к а.   Татко завжди має час і гроші, але для своїх футболістів, а для мене — ні.

Б а с.   Так, так, золотко моє, ти навіть не знаєш, як то важко бути піоніром українського спорту. Цього ніхто в нас тепер не розуміє, і щойно грядущі покоління зуміють оцінити нашу працю, що, пане Скакун? Герр Ґот, Ірчатко, представляю тобі зірку українського спорту, надію нашого футболу, короля стрільців і феноменального правого лучника, пана Євгена Скакуна.

І р к а   (безмежно здивована). Як то? Цей пан — футболіст?

Б а с   (до поета). Ґеню (бо так будемо вас у клюбі називати). Ґеню, це моя єдина доня і єдина панна в місті, що не ходить з засадничих причин на футбольні змагання, і яка у вас не залюбиться, бо всіх футболістів не терпить на прохід. Ну, але зате всі інші дівчата будуть за вами шаліти, це я вам кажу, а що я кажу — то мур, що, Кліщик?

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре, хе-хе-хе!

Б а с.   Що, ні, ха-ха-ха?

М о л о д е ц ь к и й.   Авжеж, хо-хо-хо!

(Ірка і поет стоять змішані, задивлені одно в одного).

Сцена являє собою велику бюрову залю у фабриці батогів директора Баса, перетворену урядовцями у своєрідний спортовий голь. Бюрка й столики, поприсувані до стін, стоять безчинно, а на них поскладані всуміш крісла, кошики до паперу, машини до писання і т. д. Праворуч ведуть східці догори — на поверх. На середині цього «голю» розвішена сітка до відбиванки, біля якої кілька молодців у спортових сорочинах граються м’ячем… У куті, праворуч, два кремезні хлопці у боксерських рукавицях тренуються в боксуванні. Ще один сидить за бюрком із свистком в устах — цей виступає в ролі судді. В другому куті, ліворуч, якийсь урядовець перевертає кізли на дрючку. Крізь скляні двері до бюрових кімнат видно, що на подвір’ї юрба молодих людей бігає за копаним м'ячем. Гамір, крик, лоскіт, тріщать шиби.

Ліворуч сцени ведуть двері до кабінету директора. На них табличка: «Дирекція» і «Управа C. К. «Хуртовина». Скрізь по стінах кімнати порозвішувані написи: «Час — то гроші», «Не займати часу працюючим», «Полагодь справу і прощай», «Із службовиками говорити не вільно» і т. д.

За сценою роздається фабричний гудок.

С п о р т с м е н и   (припинюють свої зайняття). Файрант! Полуднє!

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь   (що виступав як суддя). Увага! Позір! Ставай в ряд! Біг на місці. Раз-два, раз-два! (Всі вправляють біг на місці, а відтак гусаком, біжать довкола залі).

Гудок за сценою вмовкає.

У входових дверях з’явились Бас і Кліщик.

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.   Позір! У дворяді за мною бігом збірка! (Всі стають у дворяд).

Б а с   (підходить ближче). О, то люблю, то розумію! То знаю, що є військо! Зав’язок Української армії, що, Кліщик?

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре.

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.   Позір! Направо глянь! (Підходить до Баса і здає звіт). Пане директоре, голошу слухняно, колектив фабрики батогів «Верховина» на ранніх зайняттях. Присутніх 25 чоловік. Три жиди з Коломиї, що прийшли з векселями на 5000 злотих, платними сьогодні, скинені зі сходів на зламану голову. Коморник зі суду і секвестратор знокавтовані в першій рунді і відставлені до трупарні… те, до лікарні. Поза тим під час нашої служби нічого важного не сталося.

Б а с   (подає йому руку). Дякую! То значить — все в порядку. Добре, хлопці, добре. Справуйтесь так далі, а мистецтво — маємо в кишені.

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.   Товариші! В честь нашого неоціненного директора і провідника клюбу, кликнемо тричі: Гіп-гіп!

Г у р т.   Гура!

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.   Гіп-гіп!

Г у р т.   Гура!

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.   Гіп-гіп!

Г у р т.   Гура! Гура! Гура!

Б а с   (зворушений). Дякую вам, шибеники, ґрандярі, дякую вам! О, то люблю, то розумію! То знаю, що є військо, що, Кліщик?

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре.

Б а с.   А тепер — гайда на сонце, на повітря, на воду!

С т а р ш и й   у р я д о в е ц ь.   По-зір! Право-руч! Відділ, напрям за мною, зі співом ходом р-руш!

С п і в:

Зі співом виходять.

Б а с   (розглядається). Слухай, Кліщик, як тобі здається? Чи ця канцелярія