П'єр Сувестр - Порожня труна

з бульвару Шапель і Менільмонтана! Але хто ж його спільник, отой лже-Маріус, що ховався під личиною санітара Клода?
XXIII
ОБВИНУВАЧЕНИЙ

Наступного дня після цих трагічних подій, — щоправда, про них не скоро почують, — Жером Фандор, вдягнувши чорний костюм, нервово посмикуючи руками, з рішучим виглядом прийшов до свого приятеля Жюва. З поведінки Фандора, що перестрибував через кілька сходинок, кваплячися до помешкання Жюва на вулиці Тардьє, можна було здогадатися, що сталися якісь важливі події і журналіст на порозі сенсації. Фандор нетерпляче сіпнув дзвоника біля Жювових дверей, а заходячи, штовхнув старого інспектора. Той не здивувався такій поквапності, бо знав рвійну Фандорову вдачу. Журналіст добіг аж до великої кімнати, яку Жюв, полюбляючи зручності, перетворив на ванну.

— Ви вже встали? — спитав Фандор.

— А нехай тобі! — лайнувся Жюв.

— Ви готові? — знову кинув Жером, сідаючи у фотель. — Мерщій збирайтеся, в мене там шашіль за дверима.

Жюв добре знав, що означають ці слова. Він давно розумів вигадливу Фандорову мову і, почувши про шашіль за дверима, відразу здогадався, що Фандора чекає на вулиці таксі. Проте Фандор ніколи не був заможним, отже, не мав звички гасати в таксі своїм коштом; їздив тільки в робочий час, коли всі видатки міг віднести на рахунок газети, в якій працював.

— Хай йому грець! — озвався Жюв, зав'язуючи краватку й затягуючи шнурування жилета. — У тебе шашіль? Бачу, Фандоре, тобі непогано ведеться. Звідкіля така розкіш?

— Жюве, це не розкіш, а завбачливість, — сумирно відповів журналіст.

— Хіба ми спізнюємось?

Жером Фандор заперечливо хитнув головою:

— Не спізнюємось, але на нас чигає небезпека.

— Яка небезпека?

— Смертельна!

А що Жюв вражено дивився на нього, то Фандор, справді сміливий, і тому ніколи не корчив із себе сміливця й не боявся признатися, що йому страшно, одразу все розповів.

— Любий Жюве, вчора ввечері я довго міркував про те, що ви колись розповіли мені. На початку тижня я був затявся, та ви переконали мене. Зараз у мене напад песимізму, і цього ранку я чекаю всього.

— Всього? — спитав Жюв. — Ти перебільшуєш.

Фандор похитав головою:

— Хотілося б, Жюве, але щось не віриться.

— Чого це?

— Любий Жюве, я маю на гріш розуму й на півшеляга тверезого глузду. Тож вони переконують мене, що ви маєте рацію. Але на нас, коли робитимемо те, що маємо, чигає небезпека… Хай йому біс! Та чи знаєте ви, що ми — двоє важливих свідків обвинувачення. Отже, декому не тільки вигідна наша смерть, а є всі підстави помститися.

Фандор говорив уже неквапом, мовби зважуючи кожне слово. Жюв мовчки вдягався, а Фандор переконував його:

— Ще про одне подумайте, Жюве. Якщо в нашому житті є трагічна мить, і то, гадаю, оце вона й настала. Ви хоч замислювалися над тим, у якому стані зараз Фантомас? Який страх опосів його сьогодні вранці? Яка лють його повнить? — Дивлячись на Жюва, Фандор перепитав: — Ні, ви над цим замислювались?

Жюв лише всміхнувся.

— Ти ще питаєш. Ось поглянь. — Інспектор дістав із кишені два браунінги. — Невже гадаєш, що і я не вжив застережних заходів? — Жюв споважнів, і, застібаючи пальто, додав: — Зрештою, Фандоре, сьогодні вранці відбудеться битва. Ми вирушаємо на бій із самим Фантомасом… З двох одне: ми або переможемо, або програємо. Якщо програємо, то ймовірно, або принаймні можливо, що обідати ми вже не будемо. А якщо переможемо, то ця сумна подія станеться аж завтра чи післязавтра. — Жюв усміхнувся і повів далі: — Адже, зрештою, Фантомас не порішив нас досі тільки тому, що боявся обтяжити долю свого сина. А тепер увесь його інтерес — знищити нас. Чи то перед тим як ми дамо свідчення і щоб налякати суддю, чи то після вироку, щоб помститися нам.

Жюв рушив зі своєї новітньої ванни, за ним Фандор. Тепер уже інспектор підганяв журналіста:

— Поквапся, ти забув про свій шашіль.

— Не забув, — заперечив Фандор. — Навпаки, гадаю, що за нього годилося б платити вам… Зрештою, неістотно.

Фандор неквапно спускався сходами, а в вестибюлі мовив:

— Отже, любий Жюве, ми з вами згодні, що сьогодні, поки їхатимемо в цій таратайці від вас до Палацу правосуддя, нам слід сподіватися замаху або якоїсь іншої пригоди. Якщо дістанемося до суду без приключки, то слід пильнуватися на самому засіданні… А якщо нічого не станеться до вироку, то, значить, усе відбудеться потім.

Жюв здвигнув плечима.

— Мене лякає, що ти сьогодні такий веселий. Але я не маю ніякого бажання вмирати.

— А я тим паче, — кинув Фандор.

— Я ще хочу погуляти на твоєму весіллі.

— Любий Жюве, моє весілля, — невесело всміхнувся Фандор, — видається мені зараз таким далеким і таким нереальним… Як було б добре! Але це щастя видається мені недосяжним. — Фандор повернувся до інспектора: — Жюве, хочу вам дещо звірити. Вчора Елен просила мене не дуже звинувачувати Владіміра. І я вирішив тільки відповідати на запитання голови суду, адже це мій обов'язок. Але не більше. Ви мене прощаєте?

Жюв поглянув на товариша з лагідною усмішкою.

— Так, я прощаю тебе, — відказав він. — Я розумію, твоя наречена не: хоче, аби ти відверто втручався в ці справи. У тебе дуже лоскотливе становище… Ось чому я залишаю тобі картбланш. Зате мені нема чого виявляти таку стриманість. Я ні перед ким не зобов'язаний і можу давати які завгодно свідчення; отже, я говоритиму більше, ніж ти, і скажу те, про що ти змовчиш.

Друзі підійшли до таксі. Посідавши, Жюв і Фандор змовкли, поклавши руки на револьвери, насторожені й пильні, очікуючи кожної миті якоїсь несподіванки.

Куди ж зібралися Жюв і Фандор? Інспектор і журналіст їхали на засідання суду, який мав розглядати справу князя Владіміра,