Кріс Тведт - Коло смерті

— Ти завжди нарікав на те, що я адвокат, — мовив я. — Щоразу, як я просив у тебе допомоги, твоїм аргументом для відмови було те, що я адвокат і що ми по різні боки барикад. Ти — на боці ангелів, а я — диявола.

— Так воно і є. Адвокати — шлюбні діти диявола.

— Але тепер, — вів я далі, проігнорувавши його втручання, — коли я вже не адвокат, ти знову не хочеш мені допомогти. Ніколи тобі не догодити?

Сонцесяйний був слідчим відділу наркотиків. Ми зналися багато років. Попри всі наші намагання приховати це від самих себе, між нами існувала своєрідна дружба. Ось і тепер він дивився на мене довгим, наче б без жодного виразу поглядом, потім підніс гальбу до рота й одним духом вихилив пиво. Відригнув, обтер тильним боком долоні губи.

— Ти позбавлений ліцензії адвокат, а це ще гірше. І означає, що ти людина такої низької моралі, що навіть не маєш права займатися найаморальнішою на світі професією, — прорік він.

— Мило, — буркнув я. — Дуже мило. Отже, допомогти мені не хочеш?

— І чому ти завжди мучиш мене отими безнадійними перепитуваннями? Невже не знаєш нікого іншого в нашій управі, який міг би переступити заради тебе закон?

— Ні, не знаю.

— Візьмеш мені ще пива, Мікаелю?

Я замовив ще гальбу. Те, що він досі не підвівся з-за столу і не пішов геть, було добрим знаком, я це знав.

— Тобі ніхто не розповідав, який сильний корпоративний дух панує у поліції? — запитав він, коли я повернувся. — Як ми захищаємо й прикриваємо одне одного у разі потреби? Принаймні десь я таке читав. А ти просиш, щоб я настукав на свого колегу?

— Не настукав, Карле Петтере, — заперечив я.

Так його звали насправді. Прізвисько Сонцесяйний причепилося до нього через його пишну шевелюру, корону рудих кучерів на голові. А ще — не раз я собі так думав — через його пиху, гідну самодержця.

— Усе, що прошу, трохи понишпорити навколо його особи. Якою славою користується, чи мав якісь проблеми, ти, зрештою, сам знаєш, що я маю на увазі. До того ж, ніякий він не колега, а маленький клерк в конторі ленсмана.

Карл Петтер глузливо рохнув.

— Мило, мило, Мікаелю… То як звати ту каналію? Франк Ланде, так?

Я кивнув, і він старанно записав ім'я до свого маленького нотатника, який майже губився у величезних долонях.

— Як просувається твоя справа? — запитав він, коли ми стояли прощаючись на тротуарі.

— Хтозна, — відповів я. — А що доповідає біржа пліток у поліції? Ви там зазвичай добре поінформовані.

— Біржа пліток каже, що ти маєш менше шансів, ніж черниця у чоловічому монастирі. А ще каже, що державний обвинувач так надере тобі зад, що місяць сидіти не зможеш, і засудять тебе на сто років примусових робіт.

— Певно, тішаться, як діти напередодні Різдва, оті людці на вулиці Всіх Святих.

Карл Петтер здвигнув плечима.

— Думки там, щоправда, трохи розділилися. Ти ж, сам знаєш, нажив собі ворогів за ці роки, та й адвокати не такі популярні по замовчанню — є на те підстави. А ще свою роль зіграла плебейська зловтіха: як то приємно дивитися, коли багатих і могутніх скидають з п'єдесталів. Та є серед наших, хто не котить на тебе бочки, Мікаелю. І таких чималенько, мушу сказати. Особисто я не маю сумніву, ти зумієш витягнути свого кролика з капелюха й впевнено пошлеш під три чорти вмитого шмарклями, зарозумілого прокурора з підібганим хвостом.

Годі було стримати усмішку.

— Зроблю для цього все, на що здатний.

Та недовго я веселився. Приємна думка зігрівала, зігрівала і довіра до мене Сонцесяйного, але й пліткарська біржа поліції мала рацію. Державний обвинувач змішає мене з болотом, а я не мав чим стримати удару.

— Чому ви питаєте? — у голосі на іншому кінці телефону звучала величезна підозріливість.

Я терпляче пояснив ще раз від початку, що працюю над імовірним поновленням старої справи, а тому хотів би поговорити з кимось із слідчих, які тоді займалися розслідуванням.

— А звідки ви знаєте, що люди, яких ви назвали, були слідчими у тій справі? — підозри в голосі ніяк не розсіювалися.

— Бо я ось зараз сиджу над матеріалами тієї справи. Згадані імена взяті з документів.

— Ми не надаємо приватних адрес чи номерів телефонів співробітників поліції, — вперто торочив своєї голос.

— Послухайте, я вже казав, що телефоную з адвокатської контори стосовно однієї карної справи. Ви ж мені й надали слідчі матеріали, усе відповідно до кримінального кодексу