Євген Є - Мій тато — кілер

Азіатів важко злякати смертю, адже життя для них — це вимушена вбогість і неробство на шляху між двома раями. Ось вони й умирали на колючому дроті, Під кулеметним вогнем чи під колесами бетеерів, які здебільшого так і не зуміли виїхати з ангарів.

Лавина низькорослих воїнів протягом п’ятнадцяти хвилин змела охорону Арзамаса, розсипавшись по містечку. По його вуличках, більше схожих на тренувальну базу спецназу. Знищуючи кожного, хто траплявся їм на шляху. У пошуках тільки однієї людини — пана А., який розвернувся разом із кріслом назустріч тим, хто влетів у кабінет у його квартирі.

— Ну? — запитав він. — Чого вам треба?

Його вбили і відрізали голову, щоб пан Цзо, який керував цією армією вторгнення, побачивши її, сказав:

— Ідемо звідси.

Азіати не тільки вмирають із незрозумілою європейцям легкістю. Так само легко вони посилають на смерть своїх людей. Величезна колона вантажівок зупинилася за два кілометри від Арзамаса-36. Дві третини з них довелося залишити при відході, бо їм просто не було кого везти.

Традиційно модель організації тріад являє собою жорстко централізовану ієрархію з шістьма основними позиціями. Першу позицію займає лідер «сан шу», відомий також як «лунг тао» (голова дракона) чи «тань ло» (великий брат). У його підпорядкуванні перебуває чотири ранги керівників, які відповідають за різні конкретні аспекти діяльності організації, і рядові члени.

«Першу частину плану виконано, — подумав пан Юй. — Ті, кому належали гроші, вже не зможуть заявити на них свої права».

Тепер залишалося знищити тих, хто охороняв ці гроші.

Харків

— Коротше, — вже вкотре за день говорив командир охорони Володимира Михайловича сороковій групі найманців, яка вирушала на пошуки японців. — Якщо вам удасться їх знайти, одержите п’ятдесят тисяч…

— На всіх?

— Так. У бій не встрявайте. Залишіть когось поруч, щоб знати, куди вони поїдуть, і відразу сюди…

— А може, подзвонити?

Стиснувши свої величезні руки, які лежали на столі, Бауер насупився:

— Приїхати і доповісти.

— А гроші? — запитав колишній охоронець, а тепер найманий рекетир і вбивця.

— Одержите тільки в тому разі, якщо ті, кого ви знайдете, — це ті, кого ми шукаємо. Вперед.

Найманці вийшли з його кабінету, і тієї ж миті у двері зазирнула молоденька секретарка, яка займалася винятково бесідами з податковими інспекторами й офісними торговцями:

— Леоніде Максимовичу, може, кави?

— Давай, — сказав Бауер.

— А поїсти?

— Неси, — сказав він, а вже через секунду крикнув: — Ховайся!

Що-що, а пістолетний постріл він міг відрізнити від будь-якого з тисячі схожих на постріл звуків.

Підхопившись, відчинив дверцята книжкової шафи і, змівши з полиці два десятки томиків, що виблискували сріблом, витяг автомат і забитий ущерть підсумок.

— Леоніде Максимовичу!!!

— Я вже зрозумів, — сказав Бауер охоронцю, який забіг до кабінету. — Хто?

— Японці.

Але охоронець помилився, це були найкращі люди пана Юя.

Львів

Місто тисячі храмів. Стільки шпилів дірявлять небо над ним, тож не дивно, що дощ тут іде двісті вісімдесят днів на рік.

Цієї ночі тут теж ішов дощ.

Уночі загін китайців під командуванням племінника пана Юя Кун-Цю вирізував і відстрілював молодих банкірів, які мали вивезти мільярди, що належали супербосам, до Відня і там запустити їх у тримісячну мандрівку банками світу, щоб назад вони повернулися із запахом свіжої типографської фарби.

І це було просто, бо молоді банкіри могли побоюватися за своє життя тільки при одержанні, перевезенні й передачі грошей. А зараз, коли гроші лежали в далекому Харкові, вони були настільки спокійні, що…

— Дядьку, — подзвонивши панові Юю, сказав його племінник Кун-Цю. — Їх більше немає.

— Добре, — сказав той. — Як там у вас із погодою?

— Дощ.