Герман Мелвілл - Мобі Дік, або Білий кит

І воно, як і я, не знає, де ховаються незбагненні жахи, які нам дано відчути; та ми обоє знаємо, що вони десь існують. Адже багато що в цьому видимому світі тримається на любові, але невидимі сфери створені страхом.

Але й тепер ми не розкрили таємниці магічної сили білого кольору і не дізналися, чому він так впливає на душі; не дізналися — що є ще більш незрозумілим і дивовижним, — чому, як ми бачили, він є багатозначним символом духовності і навіть істинним покривом самого християнського Бога і водночас посилює жах в усьому, що жахає людський рід. Можливо, у своєму безмежжі він віщує нам безживну пустку всесвітнього простору і завдає нам підступного удару думкою про небуття, яка зароджується в нас, коли ми дивимось у білі глибини Молочного Шляху? Чи вся загадка в тому, що білий колір, власне, не колір, а лише видима відсутність кольору, і тому такими німими і водночас промовистими для нас є широкі засніжені простори — всебарвна безбарвність невіри, яка не до снаги людині? Якщо ми згадаємо іншу теорію натурфілософів, згідно з якою всі земні барви, всі різнокольорові емблеми і герби величі й краси, ніжні відтінки неба і зелені в надвечір'ї, і позолочений оксамит метеликів, і вкриті пилком, як метелики, щоки юних дівчат — це лише вигадлива омана, риси, не властиві цим явищам, а надані їм ззовні; і тоді вся наша божественна Природа розмальована, як остання шльондра, чиї зваби ховають під собою лише могильний склеп; якщо ми згадаємо, що той таємничий косметичний засіб, який дає природі всі її барви й відтінки, — це світло, яке за своєю величною сутністю лишається білим і безбарвним, і що воно, потрапляючи на матерію не опосередковано, а прямо, пофарбувало б усі предмети, навіть тюльпани й троянди, у свій власний неіснуючий колір, — якщо уявити собі все це, то світ постане перед нами прокаженим калікою; і, наче ті вперті мандрівники в Лапландії, що відмовляються одягти кольорові окуляри, бідолашний безбожник осліпне, поглянувши на величний білий покрив, що огортає все довкола. Усе це втілював кит-альбінос. Тож чи варто дивуватися, що він викликав таку палку ненависть?

Розділ 43

Цить!

— Цить! Ти чув той шум, Кабако?

Була нічна вахта; світив ясний місяць; матроси розтяглися ланкою від бочок з прісною водою на шкафуті до порожньої діжки-лагуна, пригвинченої до палуби гакаборту. Передаючи один одному відра, вони наповнювали лагун водою. Ті, кому довелося стояти на порожньому юті, не сміли вимовити ні слова, не сміли навіть поворухнутися. Відра переходили з рук у руки у повній тиші, лише було чути, як тріпоче під вітром вітрило і монотонно співає вода під невтомним кілем.

І тоді серед цього мовчання Арчі, що стояв неподалік від кормового люка, пошепки звернувся до свого сусіда-метиса:

— Цить! Ти чув той шум, Кабако?

— Тримай відро, Арчі, не лови ґав. Який шум?

— Ось… ось знову… з люка… ти що, не чуєш? Хтось кахикає… так, наче кашель.

— Який там у біса кашель! Давай-но порожнє відро.

— Оце знову… чуєш? Наче там троє чоловіків хроплять і крутяться уві сні.

— Карамба! Ось не верзи, друже, дурниць. Це в тебе в животі крутяться три сухарі, що ти ум'яв за вечерею. От і по всьому. Тримай відро!

— Кажи, що хочеш, друже, та зі слухом у мене все гаразд.

— Ще б пак, це ж ти чув у морі, за п'ятдесят миль від Нентакету, як клацають спиці у твоєї старої святоші!

— Ось ти смієшся, а подивимося, що воно буде. Кажу тобі, Кабако, там у трюмі є хтось, кого на палубі ще не бачили. І здається мені, старий Могол теж щось про це знає. Я чув, як Стабб якось казав Фласку на ранковій вахті, наче щось таке в повітрі відчувається.

— Ну, годі ляси точити! Тримай відро!

Розділ 44

Карта

Якби ви вслід за старим Ахабом спустилися до його каюти, коли минув шквал, що налетів на корабель у ніч після того, як команда в запалі привітала його божевільний намір, — ви б побачили, як він підходить до шафи в перестінку, витягає з неї великий зморщений сувій пожовклих морських карт і розгортає його в себе на столі. Потім ви побачили б, що він сів і почав пильно роздивлятися незліченні лінії й позначки, що постали перед ним, і повільно, але впевнено прокладає олівцем нові курси через іще не перекреслений простір. Час від часу він підводив голову і зазирав у старі корабельні журнали, високий стос яких лежав біля нього на столі, і дивився у них, о якій порі року і під якою широтою був убитий або побачений хоча б один кашалот.

Так він сидів і працював, а важка лампа, підвішена в нього над головою, мірно гойдалася в такт із корпусом корабля, кидаючи миготливі відблиски і смугасті тіні на його спохмурніле чоло, тож зрештою могло здатися, що, поки він сам креслив лінії і курси на поморщеній карті, невидимий олівець накреслив такі самі лінії і курси на глибоко поораній зморшками карті його обличчя.

Не вперше Ахаб сидів уночі у своїй відлюдній каюті, заглибившись у вивчення морських карт. Вони виймалися із замкненої шафи чи не щоночі; і майже щоночі з них стиралися одні олівцеві позначки і наносилися інші. Адже капітан, розклавши перед собою карти всіх чотирьох океанів, позначав на них лабіринти течій і водокрутів лише для того, щоб таким чином досягти своєї божевільної мети.

Людині, не досить обізнаній зі звичками левіафанів, спроба вистежити в такий спосіб в океанах нашої планети, не оперезаної бондарними обручами, якусь одну тварину може видатися справжнім безглуздям. Проте Ахаб знав, що це не так. Він знав напрями всіх припливів і течій; а тому, вирахувавши, як пересувається пожива кашалотів, і з'ясувавши із записів свідків, о якій порі року під якими широтами їх можна побачити, він міг обчислити з точністю майже до одного дня, де і в якому місці натрапить на свою здобич.

І справді, періодичність появи кашалотів у певних регіонах є беззаперечно встановленим фактом, а багато хто з китобоїв вважає, що коли б можна було простежити шлях кашалотів в усіх морях, якби вдалося детально порівняти записи в корабельних журналах усіх китобійних флотилій за рік, то з'ясувалося б, що кашалоти з'являються в певних місцях так само регулярно, як перелітні ластівки або косяки оселедців. У