Анджей Сапковський - Відьмак. Час Погорди

розкинула руки. Пісок на дні ями ворухнувся, пішов хвилями, вона побачила коричневі, гачкуваті кліщі, які вилізли з-під нього — були вони десь із півсаженя довжиною. Вона крикнула знову, цього разу куди голосніше.

Град камінців раптом припинив сипатися на неї, ударив у протилежний край ями. Єдиноріг устав дибки, шалено іржучи, край під ним обсипався. Намагався він вирватися з грузького піску, але дарма — грузнув у ньому все глибше й усе швидше зсувався у напрямку дна. Страшезні кліщі різко заклацали. Єдиноріг розпачливо заіржав, забився, безсило лупаючи копитами передніх ніг у пісок, що просідав під ним. Задні ноги його вже повністю загрузли. Коли він осунувся на дно ями, цапнули його жахливі кліщі укритої на дні потвори.

Чуючи дикий виск болю, Цірі крикнула шалено, вишарпнула кортик і кинулася вниз. Щойно опинилася на дні, зрозуміла, що зробила помилку. Потвора ховалася глибоко, удари кортиком не досягали її через верству піску. До того ж єдиноріг, ухоплений кліщами й затягнутий у піщану пастку, шалів від болю, вищав, бив наосліп передніми копитами, загрожуючи переламати їй кістки.

Відьмацькі танці й фокуси були тут ні до чого. Але існувало одне досить просте закляття. Цірі призвала Силу й ударила телекінезом.

Угору підлетіла хмара піску, оголюючи вкриту досі потвору, що чіплялася за круп єдинорога, — а той вищав. Цірі від жаху скрикнула. Чогось настільки огидного вона не бачила ніколи в житті, на жодній ілюстрації, у жодній із відьмацьких книжок. Чогось настільки шкарадного вона навіть не могла собі уявити.

Потвора була брудно-сірою, закругленою і товстою, наче клоп, що напився крові, вузькі сегменти броньованого корпусу укривала коротка щетина. Ніг, здавалося, вона не мала зовсім, зате кліщі її були розміром із неї саму.

Позбавлена піщаного укриття потвора відразу відпустила єдинорога й почала закопуватися швидким, різким шарпанням товстого тіла. Виходило те в неї винятково вправно, а єдиноріг, який рвався з ями, ще й допомагав їй, спихаючи униз водоспади піску. Вона кинулася на потвору, ледь видну вже з-під піску, й усадила їй кортик у випуклий хребет. Атакувала ззаду, тримаючись подалі від клацаючих клешень, якими чудисько, як виявилося, уміло сягати досить далеко позаду себе. Цірі дзьобнула знову, а потвора закопувалася у несамовитому темпі. Але закопувалася у пісок не для того, аби втекти. Робила це, щоб атакувати. Для того щоб закопатися цілком, їй досить було ще пару раз шарпнутися. Сховавшись, вона різко погнала у її бік хвилю каміння, завалюючи Цірі до половини стегна. Та вишарпнулася і кинулася назад, але не було куди тікати — це все ще була та сама яма із піщаними стінками, й кожен рух тягнув її на дно. А пісок на тому дні пішов горбом і хвилею потік до неї. З тієї хвилі вихопилися дві клешні, що закінчувалися гострими гаками.

Урятував її Коник. З’їхавши на дно ями, він потужно вдарив копитами в горб піску, що видавав сховану потвору. Під дикими копняками відкрилася сіра спина. Єдиноріг схилив голову й наколов страшидло рогом, точно в місце, де озброєна клешнями голова поєднувалася із товстим тулубом. Побачивши, що клешні монстра безсильно тицяються у пісок, Цірі підскочила й з силою засадила кортик в охоплене дрижаками тіло. Вишарпнула вістря, потім ударила ще раз. І ще раз. Єдиноріг вирвав ріг і з силою опустив на бочкуватий корпус передні копита.

Стоптаний монстр навіть не старався уже закопуватися. Він узагалі вже не рухався. А пісок навколо нього став вологим від зеленуватої сечі.

Не без проблем, але вони вилізли із ями. Відбігши на кілька кроків, Цірі безвладно звалилася на пісок, важко дихаючи й тремтячи від хвиль адреналіну, що перехоплював гортань і бився у скроні. Єдиноріг обійшов її навколо. Йшов він незграбно, з рани на стегні лилася кров, стікаючи на бабку, забарвлюючи сліди червоним. Цірі підвелася навкарачки й раптом зблювала. Потім устала, хитнулася, підійшла до єдинорога, але Коник не дозволив до себе доторкнутися. Відбіг, після чого впав на пісок і почав там валятися. Потім почистив ріг, кілька разів дзьобнувши ним об пісок.

Цірі також почистила й витерла вістря кортика, раз за разом поглядаючи тривожно в бік недалекої ями. Єдиноріг устав, заіржав, підійшов до неї ступою.

— Я б хотіла оглянути твою рану, Конику.

Коник заіржав і труснув рогатою головою.

— Раз ні — то ні. Якщо можеш іти, ходімо. Тут краще не залишатися.

Невдовзі після того на їхньому шляху з’явилася ще один чималий піщаний майданчик, аж до краю скель, що її оточували, всіяний викопаними в піску ямами. Цірі зі страхом приглядалася — деякі ями були чи не вдвічі більшими за ту, де вони недавно билися за життя.

Вона не відважилися перейти майданчик, лавіруючи між ямами. Цірі була переконана, що ями були пастками для необережних жертв, а монстри із довгими кліщами, які там сиділи, були загрозою виключно для тих жертв, які до ям потрапляли. Дотримуючись обережності й тримаючись від ям подалі, можна було б перетнути піщані терени навпростець, не боячись, що котрась із потвор вилізе й почне за ними ганятися. Вона була впевнена, що ризику немає, але вирішила не ризикувати. Схоже, єдиноріг мав подібну думку — порскав, форкав і відбігав, відтягуючи її від піщаного поля. Вони зробили гак, широко оминувши небезпечні терени, тримаючись скель і кам’янистого ґрунту, під яким жодна з бестій не зуміла б прокопатися.

Ідучи, Цірі не спускала з ям ока. Кілька разів бачила, як зі смертельних пасток били уверх фонтани піску — потвори поглиблювали та підновлювали свої садиби. Деякі ями були настільки близько одна до одної, що пісок, викинутий одним монстром, потрапляв до інших пасток, збуджуючи потвор, що там сиділи, й тоді розпочиналася страшезна канонада й кілька хвилин пісок свистів і бив навколо, наче град.

Цірі роздумувала, на що ті потвори полюють у безводній та мертвій пустелі. Відповідь прийшла сама — з однієї із найближчих ям по широкій дузі вилетів якийсь темний предмет, із тріском упавши десь неподалік від них. Після короткої хвилі вагання вона збігла зі скельного майданчика на пісок. Тим, що вилетіло із ями, був труп гризуна, схожого на кроля. Принаймні хутром. Бо трупик був скорченим, твердим і сухим, наче віхтя, легкий і порожній, наче пухир. Не було в ньому ані каплі крові. Цірі здригнулася — уже знала, на кого та мерзота полює і як живиться.

Єдиноріг застерігально заіржав. Цірі підвела голову. У найближчій околиці не було жодних ям, пісок був рівним і гладким. І на її