Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

до життя, Майстер Заклинатель! — вигукнув Сеппел. — Як і Творці Рун, вони прагнули відтворити не людей, а якісь безтілесні безсмертні сутності!

— Однак саме їх закляття завдали настільки серйозної шкоди Темній країні, - задумливо й сумно сказав Заклинатель, — що навіть дракони почали згадувати, коли саме у нашому спільному житті щось пішло не так… Адже через це душі померлих тепер приходять до стіни і тягнуться до живих, прагнучи повернутися назад!

Олдер встав.

— Вони прагнуть не до життя, — сказав він, — а до смерті. Вони хочуть знову з'єднатися з землею, з якої вийшли. Возз'єднатися з нею!

Всі дивилися тільки на нього, але він навряд чи усвідомлював це. Обличчя присутніх він помічав лише частково, а перед його поглядом була суха темна країна, і трава, яка тільки що була зелена і залита сонцем, тепер стала сірою і мертвою. І хоча живе листя дерев як і раніше шелестіло у нього над головою, низька кам'яна стіна була зовсім поруч, за кілька кроків від нього. Власне, з усіх присутніх Олдер ясно бачив тільки Техану; навіть скоріше не бачив, а точно знав, що вона стоїть між ним і тією стіною. І тепер він звертався тільки до неї:

— Вони побудували цю стіну, але знищити її так і не змогли, — сказав він. — Ти мені допоможеш, Техану?

— Звичайно, Хара, — сказала вона.

Якась тінь метнулася між ними. Це було щось величезне, темне і дуже сильне. Тінь приховала від нього обличчя Техану, а сам він опинився в чиїхось чіпких руках або лапах. Він забився, намагаючись вирватися і хапаючи ротом повітря, але зітхнути на повні груди так і не зумів. Червоне світло майнуло перед ним у темряві, і все померкло.

* * *

Вони зустрілися при світлі зірок на узліссі — король західних островів і один з великих Майстрів острова Рок, представники двох головних сил Земномор'я.

— Він буде жити? — запитав Заклинатель, і король відповів:

— Так, наш дорогий Майстер Травник каже, що йому нічого не загрожує.

— Я вчинив погано, неправильно! — вигукнув Заклинатель. — Мені дуже шкода, що я це зробив!

— Навіщо ж ти закляттям закликав його назад? — запитав король, не дорікаючи, а просто бажаючи отримати відповідь.

Заклинатель довго мовчав, потім буркнув:

— Тому що я мав таку владу!

Деякий час вони йшли мовчки по широкій стежці, що вилася між величезних дерев. По обидва боки від стежки було темно, але сама стежка була добре видна під зоряним небом.

— Я був не правий, згоден, — знову заговорив Майстер Заклинатель. — Але неправильно і бажати комусь смерті! — Легка картавість, властива уродженцям Східної Межі, чулася в його голосі все більш чітко. Говорив він повільно, і тон у нього був, як не дивно, майже благальним: — Для дуже старих, дуже хворих, припустимо, можливо бажати смерті. І все ж нам було дароване життя — дорогоцінний дар! — Як не постаратися утримати його, не зберегти?

— Але нам була дарована також і смерть! — заперечив король.

Олдер лежав під відкритим небом на матраці, покладеному прямо на траву. Майстер Путівник сказав, що так йому і треба лежати — в Гаю, під зірками, і старий майстер Травник з цим погодився. Олдер раз у раз засинав, але встигав помітити, що Техану нерухомо і невідступно сидить біля нього.

А Тенар сиділа на порозі низенького кам'яного будинку Азвера і спостерігала за дочкою. Над галявиною сяяли великі зірки пізнього літа, і найяскравішою з них була зірка Техану, або Серце Лебедя, центр всього небесного колеса.

З будинку нечутно вийшла Сесеракх і присіла на поріжок поруч з Тенар. Вона зняла обруч, який зазвичай утримував покривало у неї на голові, і густе рудувато-каштанове волосся густою хвилею спадало їй на плечі.

— Ах, рідна моя, — прошепотіла вона, — що з нами буде? Мертві йдуть сюди! Ти їх відчуваєш? Це — як приплив. Хвиля через ту стіну. Я думаю, їх ніхто не зупинить. Всі мертві люди з могил на всіх Західних островах, закопані в землю давно і недавно…

Тенар відчувала биття якогось пульсу, якийсь поклик — в думках і в крові — і розуміла тепер, і всі вони тепер розуміли те, що Олдер давно ЗНАВ. Але вона звикла триматися того, чому завжди вірила, навіть якщо ця довіра і перетворилося всього лише в примарну надію. І вона сказала:

— Але це ж всього лише мертві, Сесеракх. Так, ми побудували неправильну стіну, і ця стіна повинна бути зруйнована. Але ж існує і стіна Справжня.

Техану тихенько підійшла до них і теж сіла — на найнижчу сходинку ганку.

— З ним все в порядку, він зараз спить, — прошепотіла вона.

— А ти була з ним… там? — запитала Тенар.

Техану кивнула.

— Ми всі були там, біля стіни.

— Що ж все-таки зробив Заклинатель?

— Він покликав його за допомогою закляття. Повернув назад силою.

— До життя?

— Так. До життя.

— Уже й не знаю тепер, чого мені більше боятися — смерті або життя, — сказала Тенар. — Ах, як би мені хотілося покінчити з цими страхами!

Сесеракх лицем і густою хвилею свого теплого волосся на мить ласкаво притулилася до її плеча.

— Ти хоробра і смілива, — прошепотіла вона. — А ось я!.. Ох, як же я боюся моря! І ще — смерті!

Техану мовчала. У м'якому світлі місяця, що висів серед дерев, Тенар була видна її тонка, витончена рука, що лежала поверх іншої — обпаленої і покаліченої.

— Я думаю, — тихо промовила через деякий час Техану, — що коли я помру, то зможу нарешті видихнути те дихання, що дає мені життя. І тоді я віддам цьому світові всі свої борги, все, чого я для нього не зробила. Все, чим я могла б стати, але не стала. І той головний вибір, який я повинна була зробити, але не зробила. Все те, що я втратила, віддала намарне, пропустила. Я зможу все це повернути світу життя. Точніше, тим життям, яке ще не прожите. Нехай цей світ отримає назад життя, яке я прожила, любов, яку я відчула, вітер, який виривався з моїх грудей… — Техану подивилася вгору, на зірки, і зітхнула. — Вже недовго залишилося, — прошепотіла вона. І озирнулася на Тенар. Сесеракх ніжно погладила Тенар по голові, тихенько піднялася і, ні слова не кажучи, пішла в будинок.

— Мамо, я думаю, скоро…

— Я знаю.

— Я не хочу залишати тебе!

— Ти повинна