Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Однак ні Ібрагім, ні Абдель не підозрювали, що серце Вікторії вже належить іншому. Молода принцеса опинилася у складній ситуації, адже її кохання йшло врозріз із політичними інтересами її родини. Вікторія знала, що повинна бути чесною з Хусейном, яким би не був результат їхньої розмови.

Розкішна зала з високими стелями, золотими люстрами та вишуканим оздобленням наповнювалась звуками неспішної бесіди. Королеви Олена та Маріама сиділи на розкішних диванах, оточені м’яким світлом свічок. Маріама, не приховуючи своєї цікавості, запитала:  
— Олено, я помітила вашу напруженість останніми днями. Скажіть, що сталося між вами та принцесою Рахімою?

Олена зітхнула, її погляд став серйозним, і, трохи вагаючись, вона відповіла:  
— Рахіма була розгнівана, бо не прийшла на свято. Це був її вибір, але тепер вона вважає, що я винна у її відсутності. Вона сердиться і не хоче слухати мої пояснення.  

Маріама трохи похитала головою, задумливо спостерігаючи за реакцією Олени. Але незабаром вона перевела розмову на іншу тему, тривога відбилась на її обличчі:  
— Олено, мене непокоїть Сибіл. Вона мала повернутися з Англії, а скоро її весілля з принцом Оману. Усе має бути ідеальним, але… я не можу позбутися думки, що вона щось приховує.

Олена, трохи насупивши брови, подивилася на співрозмовницю з наростаючою підозрою:  
— Сибіл? Приховує? Що ви маєте на увазі?  

Маріама, опустивши погляд, тихо відповіла:  
— Я не можу точно сказати. Але її листи стали дивно короткими та формальними. Я боюся, що в Англії сталося щось, про що вона не хоче розповідати.  

Олена задумалася, її голос звучав твердо:  
— Якщо Сибіл дійсно щось приховує, ми маємо дізнатися правду. Її майбутній шлюб занадто важливий для обох королівських родин, щоб дозволити таємницям завадити.  

Маріама зітхнула, ледь усміхнувшись, але її очі все ще були сповнені тривоги. Олена впевнено додала:  
— Я поговорю з нею, коли вона повернеться. Впевнена, що ми зможемо все з’ясувати, якщо діятимемо обережно.

У кімнаті знову запанувала тиша, наповнена очікуванням майбутніх змін. Золоті люстри м’яко відбивали світло, і дві королеви знову відчули велич моменту, розуміючи, що на їхніх плечах лежить відповідальність не лише за свої родини, а й за єдність їхніх народів.

Місяць спокою і щастя здався Амірану цілою вічністю. Він і Сибіл жили у затишному будинку в Польщі, далеко від королівських інтриг. Сибіл, у білому легкому платті, сміялася разом із Ріанною, готуючи барбекю у дворі. Її щастя було заразливим, і Аміран не міг не посміхатися, дивлячись на неї.

Раптом пролунав дзвінок. Сибіл, витираючи руки, кинула:  
— Аміране, підніми трубку, будь ласка!  

Аміран, усе ще усміхаючись, швидко накинув піджак і побіг до телефону.  
— Алло? — відповів він, очікуючи почути когось із друзів.  

Але голос на іншому кінці дроту змусив його застигнути. Це був той самий чоловік із мечеті. Його тон був холодним і загрозливим:  
— Ти думав, що можеш уникнути своєї обіцянки? Якщо ти не виконаєш наше завдання, твоя Сибіл постраждає.  

Аміран відчув, як його серце стискається. Він забув про ту зустріч, про ту обіцянку, яку дав у відчаї. Тепер його щастя було під загрозою. Він обернувся і побачив Сибіл, яка сміялася разом із Ріанною, перевертаючи м’ясо на грилі. Її безтурботність була для нього всім.  

— Що ви хочете, щоб я зробив? — тихо запитав він, намагаючись приховати страх у голосі.  

— Ти знаєш, що робити. У тебе є час до заходу сонця. Інакше… — голос обірвався, залишивши Амірана в тиші.  

Він поклав трубку, його руки тремтіли. Тепер перед ним стояв вибір: ризикнути всім заради кохання чи підкоритися вимогам і втратити себе.