Ден Браун - Джерело

територію і виявив: саджати машину немає де. І широку вулицю, і невелику площу на розі перед будинком заповнили автівки медіакомпаній, поліції, юрми роззяв.

Діас поглянув на славнозвісний дах будівлі — хвилясту фігуру з виткими переходами і сходами, звідки відкривався захопливий краєвид на Барселону… і на два двори-колодязі глибиною по дев’ять поверхів.

«Тут теж не сядеш».

Крім нерівного рельєфу, дах також охороняли ґаудівські димарі, схожі на якісь футуристичні шахові фігури — вартових у шоломах, які, подейкують, справили таке враження на режисера Джорджа Лукаса, що він на цей взірець зробив шоломи своїх страшних штурмовиків у «Зоряних війнах».

Діас обвів оком близькі будівлі, шукаючи місця для посадки, аж тут раптом помітив дещо на даху Каси Міла.

Серед великих фігур стояла маленька постать.

Хтось тримався за поруччя на краю даху, якась людина в білому, яскраво підсвічена прожекторами знизу. На мить це видовище нагадало Діасові, як він бачив Папу Римського на балконі над площею Святого Петра, коли понтифік звертався до людей.

Але то був не папа.

То була красива жінка в дуже знайомій білій сукні.

——

Амбра Відаль за прожекторами нічого не бачила, але чула лопотіння вертольотного гвинта й розуміла: часу обмаль. У відчаї жінка перехилилася через поруччя й спробувала докричатися до юрби внизу.

Але її слова потонули у звуках двигуна.

Вінстон передбачав, що прожектори медіакомпаній разом з відеокамерами наведуться на Амбру, щойно вона опиниться на краю даху. І справді, саме це й сталось — однак Амбра бачила, що план Вінстона зазнає краху.

«Вони мене не чують!»

Дах Каси Міла був занадто високий, а внизу стояли шум і галас. Ще й зараз усе перекривало гудіння гвинтокрила.

— Мене не викрадали! — знову крикнула Амбра на весь голос. — Заява з палацу щодо Роберта Ленґдона — хибна! Я — не заручниця!

«Ви — майбутня королева, — кілька хвилин тому нагадав їй Вінстон. — Якщо ви накажете припинити це полювання, то всі зупиняться. Якщо зробите якусь заяву — сплутаєте їм усі карти. Ніхто не знатиме, кого слухати!»

Амбра розуміла: Вінстон має рацію, але її слова тонули в галасі юрби й лопотінні гвинта.

Раптом з неба пролунало оглушливе виття. Амбра відсахнулася від поруччя. Вертоліт підлетів і завис у повітрі просто перед нею. З широко відчинених дверцят на неї дивилися два знайомі обличчя — агенти Фонсека й Діас.

Амбра жахнулася: агент Фонсека підняв якийсь пристрій, націливши його просто на її голову. На мить Амбру паралізувала химерна думка: «Хуліан хоче моєї смерті. Я не народжу йому спадкоємця. Єдиний спосіб урятуватися від наслідків цих заручин — убити мене!»

Амбра, хитаючись, відступила далі від того страшного предмета, стискаючи в одній руці телефон Едмонда, а другою намагаючись утримати рівновагу. Але там, де вона очікувала відчути під ногою твердий цемент, виявилося провалля. Звиваючись усім тілом, Амбра намагалася втриматись на ногах — але не змогла і впала на бік на коротких сходах.

Вона врізалася в цементну підлогу лівим ліктем — а тоді й усім боком. Однак болю Амбра Відаль не відчувала. Уся її увага була прикута до того, що вилетіло з її руки, — бірюзового телефона Едмонда.

«Боже мій, ні!»

Амбра дивилася, як пристрій ковзнув підлогою до краю, під поруччя над дев’ятиповерховим двором-колодязем. Жінка спробувала його зловити — але телефон проскочив туди й покотився в прірву.

«Наш зв’язок із Вінстоном!..»

Амбра підхопилася, але опинилася біля поруччя лише тоді, коли телефон уже, перевертаючись, летів до елегантної бруківки двору — відтак із дзенькотом розлетівся блискучими бризками скла й металу.

Мить — і Вінстон пропав.

——

Стрибаючи через дві сходинки, з вежі на дах Каси Міла вибіг Ленґдон. Він опинився в оглушливому вирі. Низько над будинком завис вертоліт, Амбри ніде не було видно.

Немов у тумані, Ленґдон роззирався. Де ж вона? Він уже й забув, який чудернацький цей дах: криві парапети… круті сходи… ліпні солдати… бездонні провалля…

— Амбро!

Він побачив її — і його пойняв жах. Амбра Відаль лежала на краю майданчика над внутрішнім двором.

Ленґдон кинувся до неї — і тут повз його голову просвистіла куля і врізалася в цемент за його спиною..

«Господи!»

Ленґдон упав на коліна й сповз нижче — і над ним просвистіли ще дві кулі. Спочатку він думав, що стріляють із вертольота, але коли наблизився до Амбри, то побачив: з іншої вежі на дах вибігає загін озброєних поліцейських.

«Вони хочуть мене вбити, — зрозумів він. — Вони думають, що я викрав майбутню королеву!» Схоже, з даху вона не змогла до них докричатися.

Ленґдон подивився на Амбру, яка тепер була в десятьох метрах від нього, і злякався: з її руки йшла кров. «О Боже, її поранили!» Над головою в нього просвистіла ще одна куля — а тим часом Амбра вчепилася в поруччя над двором і намагалася встати.

— Не вставай! — крикнув Ленґдон, підбіг до Амбри й затулив її собою. Він подивився на потужних «штурмовиків», які мовчазними охоронцями оточували дах.

Над головою оглушливо гуло, налетів різкий вітер: вертоліт знизився й завис над бездонним двором, опинившись між ними й поліцією.

— ¡Dejen de disparar! — пролунало з гелікоптера. — ¡Enfunden las armas![70]

Просто перед Ленґдоном і Амброю агент Діас стояв у зігнутій позі, висунувшись із відчинених дверей кабіни. Однією ногою він упирався в полоз і простягав їм руку.

— Сідайте! — крикнув він.

Ленґдон відчув, як здригнулася Амбра.

— ЗАРАЗ ЖЕ! — Діас намагався перекричати мотор.

Агент показав на поруччя, закликаючи професора піднятися туди, схопити його за руку й через провалля стрибнути у вертоліт.

Ленґдон довгу мить вагався.

Діас відібрав у Фонсеки рупор і крикнув просто у вуха Ленґдонові:

— ПРОФЕСОРЕ, НЕГАЙНО СІДАЙТЕ У ВЕРТОЛІТ! МІСЦЕВА ПОЛІЦІЯ МАЄ НАКАЗ ВАС ЗАСТРЕЛИТИ! МИ ЗНАЄМО: ВИ НЕ ВИКРАДАЧ! НАМ ПОТРІБНО, ЩОБ ВИ НЕГАЙНО СІЛИ В НАШ ВЕРТОЛІТ — ДОКИ НІКОГО НЕ ВБИТО!

Розділ 61

Під шаленим вітром Амбра відчула, як руки Ленґдона підіймають її і підводять до простягнутої з завислого в повітрі вертольота руки агента Діаса.

Жінка бачила все як крізь туман і не мала сил опиратися.

— У неї кров! — крикнув Ленґдон, вилазячи на борт за нею.

Раптом гвинтокрил метнувся вгору від хвилястого даху, залишивши внизу загін ошелешених поліцейських, які проводжали його поглядами.

Фонсека зачинив двері й пішов наперед, до пілота. Діас обережно наблизився до Амбри й оглянув її руку.

— Це просто подряпина… — машинально промовила вона.

— Зараз принесу аптечку. — Діас пішов углиб салону.

Ленґдон сидів навпроти