Максим Яковлев - Теорії змов. Як, Максим Яковлев

кордоном» 291. Як підкріплення ілюстрації цього феномену Канеман наводить іще одну історію зі свого життя. Дорогою з Нью-Йорка до Принстона вони з дружиною помітили на узбіччі охоплену полум’ям машину. Наступного тижня вони їхали тим самим маршрутом і побачили, як на тому самому місці палає вже інше авто. Канеман з дружиною самі для себе відзначили, що цього разу були менше здивовані, бо це місце стало для них «місцем, на якому палають автомобілі» 292. Політичні й корупційні скандали, обвинувачення в розкраданні коштів, вплив олігархів на політику й економіку нашої країни трапляються так часто, що вочевидь не перестають нас дратувати, але, як і в описаному Канеманом ефекті «палаючого авто», ми призвичаюємося до них і намагаємося доступними нам методами боротися з цим, тож на справжню конспірологію в нас лишається значно менше часу, здивування та обурення, які підштовхували б нас до практичних дій тут і тепер.

У статті 2011 р. «Радянські теорії змови та політична культура в Україні: як розуміти Віктора Януковича та Партію регіонів» (Soviet conspiracy theories and political culture in Ukraine) Тарас Кузьо писав, що радянська політична культура та теорії змови пронизували адміністрацію Януковича та уряди за його правління, і саме ця культура і конспірологія «забезпечують світогляд та орієнтир для адміністрації Януковича і, отже, визначають внутрішню та зовнішню політику, яку формують ці інституції» 293. Справді, важко не погодитися з тим, що період президентства Віктора Януковича був найконспірологічнішим у сучасній українській політичній історії. Причини цього криються у сприйнятті радянського минулого Януковичем і його оточенням та впливі російських політтехнологів, які активно впроваджували в Україні радянсько-російський політичний світогляд. Кузьо справедливо відзначає, що, оскільки більшість з оточення Януковича починала свою кар’єру ще в радянські часи, вони вороже ставилися до демократичних революцій по всьому світі, тому і до Помаранчевої революції ставлення було як до «незаконного захоплення влади», інше просто не вписувалося в їхній світогляд, а було, на їхню думку, наслідком обману та маніпуляцій над населенням. У статті він також згадує тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника і його схвальні відгуки про президента Узбекистану Іслама Карімова, який силою розігнав демонстрантів, що виступали за демократизацію країни. «Табачник поєднує три важливі компоненти цієї радянської політичної культури: конспірологічне мислення, антиамериканізм і ототожнення українського націоналізму з нацизмом», пише Кузьо 294. Дозволю собі додати, що ці компоненти не просто поєднуються у світогляді Табачника, вони становлять нероздільне ціле, що формує та визначає політику Росії впродовж десятиліть. Саме тому неможливо без конспірацистського підходу зрозуміти Росію з її внутрішньою і зовнішньою політикою, з її неоімперським синдромом. Це стосується і російських методів ведення війни, особливо зараз. У статті початку 2020 р. про радянські витоки російської інформаційної зброї Тарас Кузьо пише: «Інформаційна війна Росії посилювалася та розширювалася у вигідний для неї час зростання популістського розчарування політичними верхівками в Європі та Сполучених Штатах і дедалі більшої віри в теорії змови, які завжди були популярні в радянській культурі» 295. Я вже не раз згадував про тісний зв’язок між популізмом і конспірологією в сучасному світі, однак з української перспективи для ефективної боротьби на інформаційному фронті проти агресора важливо розуміти, як це поєднується в Росії, де популістична риторика є частиною державної політики (зокрема це втілюється у відомій максимі про хорошого царя і поганих бояр).

На підтвердження моєї тези про високий ступінь несприятливості нашої культури до конспірологічного світосприйняття в масштабах, які ми спостерігаємо в багатьох інших країнах, наведу приклад біолабораторій. Мабуть, ви бачили мемчики і жарти на тему гусей та інших птахів із цих біолабораторій, які воюють за нас проти росіян. Підозрюю, що не оминули вас і чудернацькі російські заяви про те, що COVID розробляли на території України, та про іншу страшну біологічну зброю, у створенні якої Росія обвинувачувала нас щонайменше з 2009 р. Росія пішла ще далі, скликавши в березні 2022 р. засідання Радбезу ООН для обговорення біолабораторій США в Україні. Казахстанський ресурс factcheсk.kz у липні 2022 р. опублікував матеріал з аналізом пропаганди «“Американські біолабораторії” в Україні», в якому йшлося про те, що лабораторії в Грузії, Україні, Казахстані та інших країнах, до яких висуває претензії Кремль, співпрацюють із США в рамках програми Cooperative Threat Reduction (CTR) — Програми спільного зменшення загрози, мета якої «забезпечити перехід науки від військових досліджень до мирних. Здійснювалося це шляхом переобладнання і модернізації старих радянських лабораторій, а іноді й будівництва нових об’єктів» 296. В обвинуваченнях Росії та її пропаганді про жахливу біологічну зброю, буцімто надану американцями, чудово поєднується конспірацизм із популізмом, з їхніми страхами перед науковими дослідженнями, антиамериканізм та імперський синдром, адже колишні республіки СРСР дозволяють собі співпрацю не аби з ким, а з заокеанським ворогом, який використовує їх зі своєю головною метою — знищення Росії. Найкраще, що я чув на цю тему: ми повинні пишатися тим, що маємо сучасні лабораторії для серйозних наукових розвідок.

Чи зачепила когось в Україні історія про біолабораторії, які виробляють страшну зброю? На сайті петицій президента України 24 червня 2021 р. зареєстрована петиція під назвою «Біолабораторії США в Україні — це фабрики смерті, негайно їх закрити» (або мовою оригіналу: «Биолаборатории США на Украине — это ФАБРИКИ СМЕРТИ, немедленно их ЗАКРЫТЬ» 297), яка на момент написання цих рядків мала аж 15 підписів. Мабуть, ця цифра ілюструє не лише відсутність зацікавленості в боротьбі з міфічною загрозою, але й прорахунок російської пропаганди, яка, припускаю, спираючись на свої хибні уявлення про «один народ» очікувала, що в Україні рівень конспірацизму буде таким самим, як у Росії, тому і їхні страшилки мають лякати українців і налаштовувати їх на позитивні почуття до «братнього народу-рятівника». На жаль для них і на радість для нас, реалії виявилися зовсім іншими.

Утім українську конспірологію важко розглядати поза межами найбільшого конспірологічного впливу, джерело якого — Росія. Найкраще про роль конспірологічного світогляду в російській історії та політиці написав Ілля Яблоков у книжці «Російська культура змови. Конспірологічні теорії пострадянського простору» (Fortress Russia: Conspiracy Theories in the Post-Soviet World), виданій 2018 р., а 2021 р. російською 298. Важко не погодитися з тим, що саме за часів СРСР страх