Лоуренс Леві - Планета Pixar

— Disney повинна засвідчити, що не змінюватиме Pixar, — говорив Стів. — Ед і Джон такої ж думки. Вони мають упевнитись, що створене нами вдасться зберегти.

Для нас ця умова була принциповою.

Айґер відразу ж прийняв її. Він сказав, що не лише хоче зберегти піксарівський підхід, а й бажає поширити його на культуру Disney Animation, щоби студія стала більш схожою на Pixar. Таке бачення ми всі були готові підтримати.

Наступний крок полягав у тому, щоб рада директорів Pixar оцінила діснеївський бізнес і активи, щоб переконатися, що ми можемо рекомендувати акціонерам нашої компанії: заміна акції на цінні папери Disney буде вигідним бізнес-рішенням. Разом із нашими консультантами й інвестиційними банкірами я провів певний час у Disney, вивчаючи питання ділового й фінансового становища компанії. Те, що я з’ясував, ще більше додало мені впевненості щодо доцільності угоди.

Зокрема, мене вразила надійність двох напрямків діснеївського бізнесу. Це були Walt Disney Worldі ESPN. Обидва напрямки були міцні, як скеля, і чудово позиціоновані, про що свідчили роки солідного зростання. Із фінансового погляду цей фактор додавав можливій угоді ще більшої привабливості — вона підходила нам практично ідеально. Акціонери Pixar обміняють свої інвестиції у високоризикову анімаційну компанію на диверсифіковані інвестиції, серед яких будуть одні з найкращих у світі активи у сфері медіа, зокрема Disney World, ABC та ESPN. Звісно, активи міститимуть і Pixar. Я повернувся з наполегливими рекомендаціями — із фінансового боку угода виглядала цілком обґрунтованою.

24 січня 2006 року Disney оголосила, що придбає Pixar за 7,4 мільярда доларів. Стів і досі володів часткою в понад 50%, а це означало, що вартість його акцій складає майже 4 мільярди. За одну мить він став найкрупнішим акціонером Disney. І Стів, і Айґер підкреслювали, що поглинання не зачепить піксарівську культуру. Слова Айґера цитували в New York Times. Він сказав: «Важливо, щоб культура Pixar була захищеною й отримала можливість втілюватися й надалі»[58]. Джон Лассетер став креативним директором обох підрозділів — і Disney Animation, і Pixar Animation — а також отримав посаду головного творчого консультанта розважальних парків Disney. Ед Кетмелл став президентом обох студій.

Наступні роки показали, що придбання компанією Disney студії Pixar було одним із найуспішніших поглинань усіх часів. Вартість діснеївського бізнесу злетіла до небес, ціна акцій зросла майже в чотири рази кілька років тому. Колишні акціонери Pixar насолоджувались усіма вигодами зростання вартості, так само як і диверсифікованістю бізнесу — усіма різновидами діяльності Disney. Стів і далі залишався найбільшим акціонером компанії, і вартість його частки піднялася до позначки понад 13 мільярдів, що, безперечно, перетворювало інвестиції в Pixar на найбільше джерело його особистого багатства.

Практично відразу ж Pixar відновила домінування Disney у сфері мультиплікації, випустивши низку хітів, що включала «Тачки», «Рататуй», «ВОЛЛ·І», «Вперед і вгору», «Історія іграшок 3», «Відважна» і «Думками навиворіт»[59]. Ед і Джон успішно запустили Disney Animation. Ця студія в 2013 році випустила стрічку «Крижане серце»[60], яка стала найбільш касовим мультфільмом усіх часів. Потім, коли стан Стівового здоров’я, на превеликий жаль, погіршився, його звільнили від тягаря обов’язків, пов’язаних із керуванням Pixar. Проте Ед, Джон, Айґер — вони стали для Стіва друзями і парнерами, гідними довіри. З ними він ділився ідеями, давав поради й насолоджувався заслуженим тріумфом. З якого боку не глянь, ця угода не могла стати ще більш успішною.

З будь-якого боку — крім, напевно, одного.

— Здається, ти пригнічений, — запитально промовила Гілларі десь через тиждень після того, як оголосили про придбання студії.

— Не знаю, — відгукнувся я. — Може, трохи.

— Як почуваєшся?

Зрозуміти свої почуття було складно. Кожна логічна частинка в мені — як юриста, фінансового директора, стратега, члена ради директорів — заявляла, що продати Pixar — це правильний крок, найкращий можливий ендшпіль цієї фази піксарівської історії. У цьому я не сумнівався. Але угода означала також і кінець моєї спільної дороги з Pixar. Щойно продаж відбудеться, раду директорів студії розпустять, і всі мої формальні зв’язки з Pixar закінчаться. Моя подорож з Pixar завершилася.

Майже дванадцять років минуло відтоді, коли пролунав перший телефонний дзвінок від Стіва. Дванадцять років, протягом яких я навряд чи міг згадати бодай день, коли не відчував відповідальності за благополуччя Pixar. Навіть коли я полишив щоденні обов’язки й був членом ради директорів, рідко який тиждень чи два минали без наших зі Стівом обговорень питань, пов’язаних зі студією. Турбота про Pixar була значною частиною мого життя.

— Можливо, відпустити Pixar важче, ніж я думав, — промовив я.

Проте я не зовсім розумів, чому так. Адже, зрештою, це був просто бізнес, шахова дошка, де йшлося про те, щоб робити правильні ходи. Мені вже й раніше доводилося залишати проекти. Проте тут процес прощання затягнувся. Я почувався так, як тоді, коли бачив, що мої діти вперше йдуть до школи чи закінчують навчання. Чому мене опанували такі почуття?

Може, причина полягала в тому, що з багатьох міркувань Pixar для мене був як дитя: миле, невинне, грайливе, відкрите до див і сповнене можливостей. Аби працювати зі студією, потрібно було позбуватися захисту, виявляти смиренність і делікатність. Ед, Стів, Джон і я весь час мусили приглядати за компанією. Ми занурювалися в неї, підштовхували один одного, вчилися, допомагали. Ми намагалися зробити все, що могли, щоб виплекати й захистити те, що додавало величі Pixar.

Я пам’ятав ці роки в Пойнт-Річмонді, де нафтопереробний завод через дорогу був найбільш виразною прикметою, щоб позначити непоказний піксарівський офіс, скромний дім, який був сповнений магії. Я дуже любив той спосіб, у який Pixar розкривався перед відвідувачами — дарував їм низку сюрпризів, викликав трепет, який вони забудуть ще не скоро.

Я згадував складнощі, пов’язані з піксарівським опціонним планом, побоювання щодо того, чи залишаться працювати наші найкращі люди. У пам’яті зринав момент захоплення, коли моя сім’я відвідала прем’єру «Історії іграшок», і тривога, з якою ми щоразу вдома очікували на телефонний дзвінок, що мав повідомити результати касових зборів першого вікенду піксарівських фільмів.

Я бачив себе біля столів творчих і технічних чарівників у офісі Pixar, пройнятий благоговінням перед їхньою роботою. Я озирався назад, майже сміючись із наших перших блукань індустрією розваг, згадував, як ми грубо склепали нашу першу фінансову модель фільму. Пригадував, як ми зі Стівом сперечалися щодо кожного можливого варіанту дій, пов’язаних із піксарівськими стратегією й бізнесом.

Я пам’ятав тріумф IPO і смугу перешкод, яку ми подолали,