Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

Зцілення

Зранку Кейт прокинулася з гарним настроєм і спустилася вниз, де Колін вже приготував смачну каву. Вперше за довгий час вона не відчувала жодних хвилювань. Взяла чашки із  кавою для себе та для Олівера і вийшла на вулицю. Є щось особливе в тому, щоб пити каву на природі, спостерігаючи за горами та кіньми.

Кейт підійшла до Олівера, який сидів на лавці, і злегка посміхнулася. Вона простягнула йому чашку кави, а сама сіла поруч, почувши, як тріщить під ногами сіно.

— Доброго ранку, — сказала вона, і її голос звучав тепло, ніби вітаючи не тільки його, а й увесь цей спокійний світ навколо.

Олівер подивився на неї, і його очі наповнилися м’яким світлом. Він прийняв чашку з вдячністю.

— Доброго, — відповів він, і його голос був таким спокійним, як і все навколо.

Кейт дивилася на гори, які велично піднімалися в небо. Природа наче шепотіла їй, що все буде добре. Після кількох хвилин мовчання вона відчула, як важливо поділитися своїми думками з Олівером.

— Я прийняла рішення, — сказала вона, її серце билося трохи швидше, адже це рішення давалося не так легко. — Я вирішила повернутися в коледж.

— Я радий, що ти прийняла це рішення, — сказав він ніжно, його погляд був наповнений підтримкою. — Це важливо для тебе, Кейт. Я бачу, як ти змінюєшся, і це точно твій шлях.

Кейт, здавалося, на мить зітхнула з полегшенням, немов весь цей час вона намагалась знайти відповіді в собі. Вона подивилася на Олівера, її очі блищали від вдячності.

— Це правда. І зараз я відчуваю, що це правильний крок, — сказала вона, усміхаючись. — Знаєш, без тебе я б не змогла впоратися з усім цим. Ти завжди підтримуєш мене.

Олівер нахилився ближче, поклавши руку їй на плече.

— Ти завжди можеш на мене розраховувати, — відповів він м’яко, з тим самим спокоєм, що так вражав її. — Я тут, щоб допомогти тобі в будь-якому виборі. Ти сильна, Кейт, і я горджуся тобою.

Вона усміхнулася, відчуваючи, як серце наповнюється теплом від його слів. Кейт розуміла, що цей момент на природі з Олівером став важливим етапом її шляху. Все навколо неї мовчки підтримувало її рішення, і, здається, сама природа дарувала їй спокій і впевненість.

До обіду день пролетів швидко. Вони ще кілька разів виходили на прогулянки, розмовляли, сміялися, і цей день залишався в пам’яті, як один із тих, що дають відчуття повноти життя. Та ось вечір наближався, і вони почали збирати свої речі. Колін допомагав їм пакувати останні дрібниці, адже вони готувалися вирушити додому.

Кейт швидко складала свої речі, і Олівер допомагав їй, з посмішкою укладаючи в сумку все. Вони працювали мовчки, але в кожному русі була відчутна взаємна підтримка. Коли все було готово, Кейт підійшла до Коліна, який стояв біля дверей.

— Ну що ж, здається, ми готові, — сказала вона, посміхаючись. — Дякуємо за цей чудовий відпочинок, Колін. Це було неймовірно.

Колін, який не поспішав, підняв погляд на неї, і його усмішка була теплою, наповненою щирістю.

— Радий був вас бачити. Ваша компанія — завжди приємна. Бережіть себе, і якщо що, не соромтесь приїжджати, — відповів він, ніби зберігаючи це відчуття затишку, яке панувало цілий день.

Олівер підняв сумку на плече і поглянув на Кейт.

— Нам справді було дуже добре, — додав він, і Кейт знову відчула, як це місце, ці моменти наповнюють її теплом.

Вони вийшли до воріт ферми, де Колін попрощався з ними, піднявши руку, коли вони сіли в машину.

Кейт і Олівер помахали йому у відповідь, і машина повільно рушила в сторону дороги. Кейт знову подивилася на Олівера, і на мить вони обидва замовкли, розмірковуючи про те, що залишалося позаду і що попереду. Вони їхали у тиші, відчуваючи, як цей день дарує їм нову впевненість і спокій.

 

Після того, як вони повернулися додому до Олівера, втому від подорожі і емоцій неможливо було ігнорувати. Вони обидва були надто втомлені після насиченого дня, сповненого розмов, приємних моментів і рішень, що змінюють життя.

Кейт та Олівер мовчки зняли взуття, не вимовивши ані слова. Кейт, зітхнувши з полегшенням, сіла на ліжко, і Олівер одразу приєднався до неї. Вони не прагнули довго обговорювати, що сталося протягом дня — їхній розум був переповнений враженнями, а тіло вимагало відпочинку.

Лише кілька миттєвостей — і вони вже лежали під ковдрою, відчуваючи, як втома огортає їх. Кейт, згорнувшись у клубочок, подумки перегорнула всі моменти цього дня. Вона відчула, як важливо було зробити цей крок, і як важливо було знайти підтримку в Олівері. Їй було спокійно, навіть коли навколо була тиша.

Олівер, підклавши голову на подушку, обійняв її, і їхні дихання почали зливатися в єдиний ритм. Втомлені, вони поступово занурювалися в сон, залишаючи всі турботи і думки за дверима цього спокійного вечора

Наступні тижні пролетіли швидко, і хоча вони багато розмовляли, гуляли й разом готували, у Кейт почало виникати відчуття, що час минає занадто швидко. Олівер вчив її готувати все нові страви, терпляче пояснюючи кожен крок і з посмішкою додаючи:

— Ти побачиш, коли все готово, треба відчути.

І вона почала справді відчувати цей процес — не просто змішувати інгредієнти, а й вкладати частинку себе в кожну страву. Це ставало її маленьким ritualом, який змушував забувати про всі турботи. Вечори були спільними — вони сміялися, обговорювали маленькі радощі й мрії, і весь цей час здавався таким спокійним і гармонійним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍