В. М. Горобець - Русь «після Русі». Між короною і булавою. Українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького

Для зміцнення цієї застави до Києва було послано Волинське та Подільське ополчення. Час збору всіх військ був призначений «на народження Матері Божої». Тоді ж до Києва було послано 4 гармати з 10, закуплених у Польщі. Така пильна увага, приділена Київщині, пояснювалася, з одного боку, тим, що в Чернігові йшла підготовка московських військ до будівництва фортеці: «від Києва в 7 милях, у маєтку пана воєводи Віленського [Ольбрахта Гаштовта], хоче двір свій і людей наших послати там свого замку будувати і вже їжу приготував» (курсив автора). З іншого ж боку, знову пішли тривожні чутки про загрозу з Криму. Десь на початку літа українські козаки захопили торгову валку, яка належала кафським купцям. О. Дашкович через свою агентуру в ханстві отримав інформацію про підготовку як Саадетом, так і Іслам-Ґераями акції помсти.

Мобілізація ополчення на українських землях Великого князівства Литовського й укріплення прикордонних замків дали свої плоди, і татарського вторгнення 1532 р. не відбулося. А незабаром Саадет-Ґерай І остаточно втратив владу і, поступившись нею племіннику, відплив до Стамбула. Ставши єдиновладним правителем Кримського ханства, Іслам-Ґерай І одразу почав шукати союзників зовні. Враховуючи його колишні контакти з Вільном, не дивно, що саме туди він поспішив направити своє посольство, засвідчуючи власну приязнь. Для підвищення статусу цих послів Іслам-Ґерай І разом із ними відпустив і служебника Остафія Дашковича, який з березня перебував у закладі в Орді. Окрім союзних пропозицій, новий кримський хан просив Сигізмунда І відпустити додому Маакул-мурзу, а також свого слугу Яньш Дчувана, який мешкав у Гаштовта. Вочевидь, кримський правитель мав підтримку серед Ширінів, верхівка яких сильно постраждала від Саадет-Ґерая І, і наявність у державі сина Бахтіяр-мурзи була конче необхідною новому ханові.

Король діяв оперативно. Висловивши догану Мацкевичу за те, що той без королівської згоди повернув з Києва до Литви, він наказав раді панів поквапитися з відповіддю Іслам-Ґераю І. Сигізмунд вимагав, аби з Вільна Мацкевичу була дана інструкція, як поводитись і що казати хану. Упоминки, що їх готували для Саадет-Ґерая І, мали бути дещо збільшені. Мацкевич мав доправити їх Іслам-Ґераю І. Що стосується Маакул-мурзи, якого утримували в заручниках, то Сигізмунд І справедливо зауважив, що від цього мало толку, мовляв, раніш у закладі перебував Чжен-Ґерай-мурза, але це не завадило кримцям нападати на Польську й Литовську держави, доки їх не побив на Ольшаниці князь К. І. Острозький. Тому король вирішив Маакул-мурзу «та інших татар, які з ним при нас є» разом з Іслам-Ґераєвими послами відпустити. Те саме стосувалося і Яньш Дчувана, якого мав захопити із собою Мацкевич.

Офіційна відповідь хану в основному збігалася з тою, яку планувалося направити Саадет-Ґераю І. Доповненням було нагадування Іслам-Ґераю І про допомогу грошима й людьми, яку він отримав раніше від Великого князівства Литовського. Цікаво, що в цьому документі теж фігурує Дашкович у ролі головного інформатора щодо подій у Криму. Вочевидь, король навмисне згадував персону черкаського й канівського старости в текстах листів до ханів, з огляду на високий авторитет Остафія Дашковича серед кримських феодалів. Поспіх, з яким Сигізмунд І давав відповідь Іслам-Ґераю І, пояснюється передусім побоюваннями литовсько-польського монарха, аби новий хан не пристав на пропозиції інших правителів, маючи, напевно, на увазі молдавського й московського. Тут повною мірою виявляється намагання Сигізмунда І зруйнувати вісь Молдавія — Крим — Москва. Оволодіння кримським столом Іслам-Ґераєм І вселяло впевненість у короля щодо цього. Та й стосунки нового хана з Василієм III не складалися. Грамота, надіслана з Криму до Москви, як зауважив О. Ф. Малиновський, містила зухвалі й образливі для московського правителя слова.

Таким чином, ханат вносив розкол у антиягеллонівську коаліцію і на деякий час забезпечував спокій українським землям Литовського князівства й Корони Польської. Це було тим доречніше, що Андрій Немирович отримав від свого агента з Криму повідомлення про домовленість Василія III і Петра Рареша щодо спільного наступу на Україну. Причому московський монарх обіцяв «сам і з людьми своїми має під замок наш Київ бути на день святого Юрія майбутнього свята восени». З огляду на це, король наказав, аби ті, хто мав їхати до Києва на службу, поквапилися і «щоб кожен з них на том замку нашем ажъ до другого року від нас установленого, який у листах наших їм буде виписаний мітками... і без науки нашої звідти не з’їжджати».

Незабаром по приїзді Мацкевича до Іслам-Ґерая І було прислано з Криму жалуваний ярлик. Специфікою його було те, що цей ярлик був звичайною копією Мехмед-Ґераєвого ярлика, виданого Богатирем Гаштовту 1517 р. Іслам-Ґерай І змінив тільки початок, а сам текст, включаючи імена Мехмеда, Богатира та Алпа Ґераїв, залишив. Це цілком задовольняло Вільно, оскільки зміст документа, особливо щодо антимосковського союзу, повною мірою відповідав моменту. Незрозуміла, на перший погляд, форма, а саме звичайний плагіат старого тексту, пояснюється поспіхом, з яким новий хан хотів видати ярлик і тим самим показати Сигізмундові І і раді панів, що він є справжнім і законним правителем Криму.

Справа в тому, що Іслам-Ґерай, зайнявши ханський стол, звернувся до Сулеймана І з проханням прислати до Криму кого-небудь ханом. Як влучно зауважив В. Смирнов, за допомогою цього політичного маневру він хотів привернути до себе прихильність султана. Для Сигізмунда І було вигідно забезпечитися з боку Іслам-Ґерая присягою і ярликом, хоча на той момент він уже володів інформацією про рішення Сулеймана І з приводу Кримського ханату. Польський посол у Стамбулі Опалинський повідомив Краків, що Сулейман І, залишаючись вірним своїй політиці, вирішив поставити ханом Сахіб-Ґерая, який мав антимосковські погляди і намагався нав’язати їх султанові. На початку 1533 р. між Сигізмундом І і Сулейманом І було укладено «вічний мир» і одночасно з цим до Криму було прислано Сахіб-Ґерая. Такий збіг не був випадковим. Сулейман І таким чином забезпечував своєму ставленику спокій з боку Великого князівства Литовського, яке, з огляду на події 1528— 1529 і 1532 рр., могло підтримати свого клієнта Іслам-Ґерая І. Тим паче, що в цей час на Київщині спостерігалося скупчення литовських військ. Тоді ж султан надіслав попередження Сигізмунду І, щоб «з ваших україн не почалося» якого-небудь військового виступу.

На нашу думку, тут ідеться не тільки про молдавський кордон. Те, що документ перекладено давньоукраїнською мовою, крім бажання Сигізмунда І повідомити раду панів про мир, пояснюється ще й тим, що в цей час відбувались напади на турецько-татарське прикордоння саме з українських земель Литовського князівства. Пригадаймо хоча б розгром черкаськими козаками валки кафських, тобто турецьких підданих, купців. Та