Хосе Карлос Сомоса - Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса

Звідкіля тобі знати? Хіба ти колись зазнавав її?.. Не роби такої міни, я теж не можу пояснити собі цього! Навіщо учасники обряду, який ми бачили сьогодні вночі, їли протухлі шматки нутрощів? Не знаю, Діагоре, і не проси мене збагнути! Може, все Місто збожеволіло, а ми з тобою цього не помітили!

Геракл мало не злякався, побачивши вираз, який раптом з’явився на товаришевому обличчі: Діагор неначе якимось неприродним зусиллям м’язів намагався поєднати жах, лють і сором. Розгадник ще ніколи не бачив його таким. Коли філософ заговорив, голос його чудово пасував до цієї маски.

— Геракле Понторе, ти кажеш про учнів Академії! Ти кажеш про моїх учнів! Я знав, що всередині їхніх душ!.. Я…

Геракл, якому зазвичай вдавалося зберігати самовладання, ураз відчув, що ним оволодіває гнів.

— Яке тепер має значення твоя триклята Академія!? Яке вона мала значення будь-коли!..

Він пом’якшив тон, коли помітив, як гірко глянув на нього філософ. Розгадник мовив далі, уже зі своїм звичним спокоєм:

— Хоч-не-хоч мусимо визнати, Діагоре, що люди вважають твою Академію вкрай нудним місцем. Вони відвідують її, слухають твої лекції, а потім… а потім пожирають одне одного. Ось і все.

«Урешті-решт він прийме це», — подумав Геракл, зворушений тим стражденним виразом, що його у світлі місяця побачив на виснаженому менторовому обличчі. На якусь хвилю запала ніякова мовчанка, а тоді Діагор промовив:

— Має бути якесь пояснення. Ключ. Якщо правда те, що ти кажеш, то мусить бути якийсь ключ до розуміння цього всього, хоч ми його поки що не знайшли…

— Можливо, у цьому дивному тексті справді криється якийсь ключ, — погодився Геракл, — але я — не надто годящий перекладач… Хтозна, може, щоб краще зрозуміти справу, треба глянути на неї збоку.* У будь-якому разі, ми маємо діяти обачно. Якщо за нами стежили — а я підозрюю, що саме так і було, — то їм уже відомо, що ми їх викрили. І це їм анітрохи не сподобається. Ми мусимо квапитися…

__________

* Збоку? Чи звідси, знизу?

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Але що ж робити?

— Нам потрібні докази. Усі відомі нам члени секти — Трамах, Евней, Анфіс, Менехм — або вже мертві, або ось-ось помруть… Їхній план — вельми розумний. Але, гадаю, у нас ще є шанс… Якби тільки нам вдалося змусити Менехма зізнатися!..

— Я спробую поговорити з ним, — запропонував Діагор.

Геракл замислився на хвилю.

— Гаразд, поговори з ним завтра. Я ж поспитаю щастя з іншою людиною…

— З ким?

— Тою, хто, можливо, є єдиною помилкою, якої припустилися вбивці! Побачимося завтра, добрий Діагоре. Будь обережний!

Місяць був жіночим персом, і палець хмари наближався до пипки. Місяць був піхвою, і видовжена хмара прагнула ввійти в неї.*

__________

* Я надто довго сиджу під замком. На якусь мить мені здалося, що ці два речення можна було б перекласти пристойніше, наприклад: «Місяць був персом, якого торкався палець хмари. Місяць був улоговиною, куди прагнула сховатися хмарина довгастої форми», — або щось на кшталт цього. Щось поетичніше, ніж та версія, на якій я спинився. Але річ у тому… О Єлено, як часто я тебе згадую і як мені тебе бракує! Я завжди гадав, що фізичні бажання — це лише слуги шляхетної розумової праці, а тепер… тепер я все віддав би, аби лише добре перепихнутися! (Я пишу так прямо, тому що, будьмо щирі, хто це все читатиме?) Ох, треба перекладати! Безглуздий Гераклів подвиг, здійснений за наказом свавільного Еврісфея! Що ж, нехай буде так! Хіба ж у цій темній келії я не господар своїх слів? Тож ось вам мій переклад, хоч він, либонь, вас шокує!

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Геракл Понтор, який не стежив за цим небесним рухом і був цілковито байдужий до нього, перетнув садок, що спочивав під пильним наглядом Селени, і відчинив двері свого будинку. Темне й німотне втулище коридору скидалося на око звіра, що стежить за здобиччю. Геракл спильна глянув, міркуючи, що Понсіка могла б застережливо лишити запалений світильник на поличці біля входу, але рабиня вочевидь не припильнувала.* Він увійшов у морок будинку, як ніж входить у плоть, і зачинив двері.

__________

* Що це? Явно зненацька з’являється ейдетичний букет зі слів «пильний», «стежити» тощо. Але… що це значить? Хтось «стежить» за Гераклом?

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

— Ясінтро? — озвав він гетеру.

Відповіді не було.

Геракл спробував розітнути пітьму поглядом, але марно. Він неквапно попрямував до внутрішніх покоїв. Його ноги ступали наче по вістрях ножів. Холоднеча будинку, що поринув у темряву, немов кинджалом пронизувала плащ.

— Ясінтро? — гукнув він знову.

— Я тут, — ножем прорізало тишу.**

__________

** Ножі! Ейдезис зненацька розростається, наче отруйний плющ! Що ж це за образ? «Пильнувати», «ножі»… Ой, Геракле, Геракле, будь обережний: ти в небезпеці!

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Розгадник підійшов до дверей спальні. Гетера, що стояла в темряві спиною до нього, обернула голову.

— Що ти тут робиш без світла? — запитав він.

— Чекаю на тебе.

Вона поквапилася запалити каганець на столі. Геракл тим часом споглядав її спину. Нерішучий вогник народився перед дівчиною і розпростерся по затиллю кімнати. Ясінтра якусь хвилю зволікала обернутися, і Геракл далі розглядав виразні лінії її спини. На ній був довгий м’який пеплос, що спадав аж до п’ят і був запнутий двома фібулами на обох плечах. Позаду одяг брижився складками.

— А де моя рабиня?

— Ще не повернулася з Елевсіна, — відказала гетера, досі стоячи спиною до нього.***

__________

*** А тепер «спина»! Це осторога! Можливо: «Пильнуй свою спину, бо… десь є ніж». Ох, Геракле, Геракле! Як мені застерегти тебе? Як? Не наближайся до неї!

¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯

Відтак обернулася. Вона була прегарно нафарбована: