Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Ви тільки подивіться… яка лапища… - Протягнув Гредхард, повільно повернувшись до Маль та Ронала. – Вона більша за мою… вдвічі!

- Звичайно, це ж лапа Нітріл! За зростом вона була, як двоє чоловіків, якщо ще не вважати рогів довжиною в лікоть, з довгим, потужним хвостом і прекрасним вогняним волоссям. - Вдавшись до спогадів, промовив Магума. - Коли королева підросте, вона буде такою ж високою, як і її мати. Ходімо далі, покажу вам одну зі своїх найулюбленіших колекцій!

- Це ж виходить ... те, яка Лія зараз, ще не межа її зросту?! Ви тільки уявіть, якою вона буде, коли повністю подорослішає… Скільки сили в ній буде! – Прошепотів Гредхард, невідривно дивлячись на відбиток лапи.

- Я якось чула від батька… що Нітріл доводилося нагинатися, щоб зайти до нашого маєтку. Хоча двері у нас вищі за мене аж на чотири голови… якщо не більше. Вона мала довгі чорні кігті, які могла втягувати, щоб не поранити співрозмовника при рукостисканні. Адже вони були такими довгими, як мізинець Ронала! - Шептала Маль, перебуваючи в шоці.

- Вас вражає лише її напівлюдська форма? – Засміявся Магума. - У драконячому вигляді це жерло вулкана було б для неї замалим, хі-хі-хі!

У друзів взагалі щелепи відпали.

- Ха-ха-ха! - Не переставав сміятися лавовий демон. - Розкажу вам одну цікаву історію! Якось мені треба було купити у гномів у королівстві Серце Богині один рідкісний метал, щоб створити чергову зброю для Її Величності. Своїми двома я туди діставався б не менше місяця! Королева на той час була ще юною, і зовсім недавно вступила в роль імператора. Вона хотіла провідати старих друзів у тому королівстві та запропонувала мені поїхати з нею. Я думав, що ми туди вирушимо кораблем чи возом. Яке ж було моє здивування, коли, прийшовши до замку, переді мною сидів величезний дракон. З гребнем від самої верхівки, вигнутими рогами, потужними лапами та крилами. Скажу вам чесно – такого швидкого польоту в мене ще не було! Ми дісталися до королівства гномів всього за годину польоту. Але для мене цей момент у житті тривав майже вічність.

- Чому ж? - Запитав Ронал. - Хіба вас, навпаки, не повинно сповнювати почуття захоплення, коли ви в повітрі?

- Ось коли ви прокотитеся на спині Її Величності, тримаючись не тільки пазурами, а й зубами за її гладку луску, поки вас зносить через неймовірно сильний порив вітру. Коли ви спостерігатимете за тим, як перед вашими очима з неймовірною швидкістю проносяться міста, поля та ліси, і при цьому створіння, на якому ви летите – це імпульсивний підліток, який робить зайві піруети та мертві петлі в польоті - ось тоді ми з вами і поговоримо про почуття, які наповнювали мене на той момент. - Не переставав сміятися Магума.

 - Ха-ха-ха! Треба ж, напівбог і боїться висоти! - Засміявся несподівано Гредхард, налякавши Маль і Ронала.

- Нічого, старий, пощастить і тобі колись. А, от і моє улюблене зібрання!

Демон підійшов до однієї з ніш із гордим виглядом. Трійця вже очікувала побачити просто неймовірну зброю, але замість нього перед їхнім поглядом  з'явилися каміння різної породи. На обличчях гостей завмерло німе питання. У ніші лежало каміння на золотих підставках. Один з камінців був трикутним, інший синім і ромбовидним, третій фіолетовий і мав крихітні зазубрини.

- Це каміння я зібрав навколо вулкана. Збирання таких чудових камінців можна назвати моїм хобі. Хоча, спочатку я хотів створити колекцію квітів, але зберігати їх у вулкані виявилось неможливим, адже вони перетворювались на попіл, ха-ха. - Нахилившись до крихітних шматків породи, сказав Магума. - Ось цей мій улюблений! - Демон потягся до сяючого у світлі лави каменю дивовижної форми. З одного боку камінь світився блакитним, з іншого криваво-червоним, а з третього взагалі білим. - Не можу сказати точно, як він називається, але це зірка моєї колекції! - Раптом з очей лавового демона полилася магма.

- Пане Магума, ви що, плачете? - Запитала Маль, помітивши яскраві струмки на щоках напівбога.

- Я просто щасливий... Це неймовірна радість, що королева повернулася. Адже, я був її охоронцем, і весь цей час не міг пробачити собі за те, що не захистив королеву в критичний момент. Я підвів її і в страху втік… - Прорипів зубами Магума.

- Думаю, королева не буде злитися на вас через це. Вона розуміла, що ви нічого не могли вдіяти. - Поклала Маль руку на плече лавового велетня.

- Повірю вашим словам, і тому цього разу докладу вдвічі більше зусиль задля її захисту! - Магума вирівнявся, широко посміхнувшись.