Джон Гришем - Фірма

— Страшенна помилка. Така, що може мене внести до списку жертв.

— Та ти ж гарно зміг викрутитися. Такого більше не буде.

— Пообіцяй мені, Таррансе, пообіцяй, що більше ніхто й ніколи до мене не підходитиме на людях.

Тарранс виглянув у прохід між сидіннями, кивнув.

— Ні, Таррансе, я маю це почути просто з твоїх уст. Обіцяй.

— Гаразд, гаразд. Такого більше не станеться, я обіцяю.

— Дякую. Тепер можна буде хоч у ресторані поїсти спокійно, не побоюючись, що тебе кудись тягтимуть.

— Ти свого домігся.

Повз них, спираючись на тростину й з усміхненим обличчям поволеньки пробрався назад старий негр. Стукнули двері до туалету. «Ґрейгаунд» і далі мчав у лівому ряду, обганяючи законослухняних водіїв.

Тарранс прогортав журнальчик. Мітч вдивлявся у пасторальний пейзаж за вікном. Старий з тростиною, упоравшись зі своїми справами, поклигав до свого місця десь попереду.

— Ну, то що тебе сюди привело? — поцікавився Тарранс, знов гортаючи журнал.

— Я не люблю літаки. Завжди їжджу автобусом.

— Та я бачу. І коли ж ти почнеш?

— Войлес мені сказав, що в тебе є план дій.

— Є. І тепер мені треба знайти нападника.

— Гарні нападники дорого коштують.

— У нас є гроші.

— Це вам коштуватиме значно дорожче, ніж ви собі уявляєте. От собі вирахував, що я ж відмовляюся від великої кар’єри і заробітків, скажімо, у півмільйона доларів на рік.

— Ну, то це двадцять мільйонів баксів.

— Знаю. Ось це й обговорюватимемо.

— Я радий таке чути. Ти собі розраховуєш, наче працюватимеш, чи, як ти кажеш, трудитимешся, аж сорок років. Але ж це виважене припущення дуже непевне. От заради сміху. Скажімо, через п’ять років ми накриємо всю фірму. І тобі, і всім іншим там висунемо звинувачення. Ти отримаєш по заслузі і відправишся на декілька років до в’язниці. Багато тобі не дадуть, бо ти ж ніби чистенький, і ти, певно чув, як федерали мило все описують. Та в будь-якому разі втрачаєш і ліцензію, і будинок, і маленький свій «БМВ». А може, ще й свою дружину. Коли вийдеш на волю, відкриєш приватну детективну агенцію, як-то була в старого друзяки Ломакса. Робота нескладна, хіба тільки корпатимешся в брудній білизні, та раптом виявиться, зачепиш когось, кого було не варто чіпати.

— Я вже сказав, що погоджуюся за певних умов.

— Ну, гаразд. Почнімо обговорювати. Скільки ти хочеш?

— За що?

Тарранс згорнув журнал, поклав його під своє сидіння й дістав товстезну книжку в м’якій палітурці. Вдав, ніби він читає. Мітч же говорив, ледь розтуляючи рот. Розглядав при цьому прохід.

— Правильне запитання ставиш, — тихо промовив Тарранс, ледь-ледь голосніше за гудіння дизельного двигуна. — Чого ми від тебе хочемо? Розумне запитання. По-перше, доведеться тобі відмовитися від кар’єри юриста. Тобі доведеться вишукувати й розкривати секретну інформацію, записи, які стосуються твоїх клієнтів. Цього буде, звісно, досить, щоб тебе позбавити ліцензії юриста, але це вже не буде настільки важливим. Ми з тобою повинні домовитися про те, що ти нам здаси фірму і піднесеш нам її на срібній таці. По-друге, й це найголовніше, ти мусиш нам передати досить даних для того, щоб ми могли висунути звинувачення проти кожного співробітника фірми й більшості з банди Моролто. У них є записи, в маленькій будівлі на Фронт-стріт.

— Звідки ви це знаєте?

Тарранс усміхнувся.

— Знаємо, тому що на боротьбу з організованою злочинністю витрачаються мільйони доларів. Тому що ми за Моролто ходимо слід у слід упродовж двадцяти років. Тому що і в самій організації Моролто у нас є свої джерела інформації. Тому що Ходж і Козінскі нам дещо розповіли, перш ніж їх убили. Не варто нас недооцінювати, Мітчу.

— І ви вважаєте, що мені вдасться винести інформацію?

— Так, ваша честь. Ти робитимеш підкоп ізсередини, і він розвалить фірму і поставить на коліна один із найвпливовіших злочинних кланів країни. Ти мусиш нам передати фірму. Де чий кабінет розташований? Імена секретарок, співробітників, клерків — усіх. Хто над якими справами працює? Які в кожного клієнти? Хто чим і ким керує? Хто працює на п’ятому поверсі? Що там відбувається? Де зберігають усі записи? Чи є десь єдиний архів? Наскільки бізнес комп’ютеризований? Скільки інформації в них на мікроплівках? Та найголовніше, дізнайся все про штат працівників і здай їх. Щойно випаде нагода, ми завоюємо їх з допомогою своєї невеличкої армії. Це буде надзвичайно великий крок уперед. Ми мусимо мати вагомі докази, солідні підстави для того, щоб ввірватися до них з ордером на обшук.

— І ви все це хочете?

— Ні. Тобі ще доведеться давати свідчення у суді проти своїх колег і це триватиме роками.

Мітч задихав важче. Заплющив очі. Автобус збавив швидкість — попереду сунула кавалькада будиночків на колесах. Починало сутеніти, і зустрічні автомобілі потроху вмикали фари. Давати свідчення на суді! Ось це йому й на думку не спадало. Завдяки тому, що кримінальні авторитети могли на своїх адвокатів викидати мільйони, суд міг тривати роками.

Тарранс і справді вже почав читати Луїса Ламура. Спрямував на томик світильничок над головою, наче був справжнім пасажиром і дійсно подорожував. Коли в мовчанці проїхали миль зо тридцять, Мітч зняв окуляри й заглянув в обличчя Таррансу.

— А що буде зі мною?

— Ти матимеш силу грошей, бо ти їх заслужиш. Твоя совість буде чистою, ти зможеш дивитися людям у вічі. Ти зможеш жити в будь-якому місці країни, але, звісно, під новим іменем. Ми тобі знайдемо роботу, підправимо носа, зробимо все, що забажаєш, можеш нам повірити.

Мітч старався дивитися на дорогу, та це було неможливо. Погляд все повертався назад до Тарранса.

— Совість? Та ти навіть при мені не згадуй більше про неї, Таррансе! Я у вашій грі невинна жертва, і ви це добре знаєте.

Той хмикнув із зарозумілою посмішкою.

— А що буде з дружиною?

— Ну, ти її можеш собі лишити.

— Дуже смішно.

— Пробач. Вона матиме всього вдосталь. Вона багато знає?

— Все, — пригадалася дівчина на пляжі. — Ну, майже все.

— Ми для неї знайдемо тепленьке місце держслужбовця у службі соціального захисту будь-де. Та не все так погано буде, Мітчу.

— Все буде прекрасно. Та настане такий час, коли хтось із ваших випадково розтулить рота й видасть що-небудь у присутності когось непевного, і тоді про мене чи про дружину