Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Розділ 33

Повернувшись з відпочинку, у мене наче друге дихання відкривається. Алекс знову вливається з головою в роботу, а я нарешті зустрічаюсь з Євою і намагаюсь коротко розповісти їй усе, що зі мною сталося. 

Звісно ж, у неї шок. Мабуть, збоку все, що я пережила, здається схожим на якусь вигадку. 

Ми з Діаною багато часу проводимо разом. Вона також хоче навчатися, тому обираємо, куди краще вступити на заочну форму. Разом з тим у нас виникає ще одна цікава думка в голові.

Ми допомагаємо дитячому будинку та багато часу там проводимо. Виявляється, що Діана дуже гарно малює і разом з дітками розфарбовує практично всі стіни всередині та зовні. 

Алекс допомагає нам знайти ще інші заклади, які потребують допомоги, і ми з Діаною створюємо фонд допомоги цим дітям. Це реально те, чим я хочу займатися, і точно знаю, що Діані також це до вподоби. 

– Ти ще довго? – питаю у неї та розглядаю черговий витвір мистецтва на головній стіні дитячого будинку. Тут і колобок, і вовк з лисицею. Короче кажучи, казка наче ожила.

Діана щось там домальовує, а старші хлопці з інтернату допомагають підносити фарби. 

– Десь пів години, – відповідає. – Ти їдь. Мене Руслан забере. 

Сьогодні я звільнилася раніше, тому що у нас з Алексом романтичне побачення. Він запросив мене на вечерю в ресторан. Саме тому спочатку їду додому, щоб прийняти душ, змити з себе сліди фарби та переодягнутися. 

Після того, як весь день провела з фарбами, голова трохи болить і нудить. Не впевнена, що зможу щось з'їсти, але час з коханим залюбки проведу. 

Зупиняю автомобіль на стоянці біля ресторану. Встигаю тільки заглушити двигун, як двері відчиняються і всередину зазирає сам Алекс. Усміхаюсь радісно та отримую від нього палкий поцілунок. 

– Привіт! – залишаю салон й обіймаю за шию цього красеня. – Я скучила. 

– Я теж, – Алекс бере з капота своєї машини букет рожевих троянд і вручає мені. – Дуже сильно, синичко. 

Забираю квіти та вдихаю їх неймовірний аромат. Нахиляюсь, щоб покласти їх у салон, а коли піднімаю голову – перед очима все починає крутитися. 

– Ой, – торкаюсь чола рукою, а Алекс миттєво обіймає за талію. 

– Що таке? – питає стурбовано. 

– Голова закрутилась, – кажу. – Наче минуло. Сьогодні Діана весь день малює, а я цим дихала, тому трохи погано почуваюсь. 

– Може, краще додому поїдемо? – Алекс явно стурбований і не вірить, що мені вже краще. 

– Та я в нормі. Ходімо, – кажу якомога переконливіше. 

Коли сідаємо за стіл, мені здається, що їсти я не зможу, але тільки-но до рук потрапляє меню – щось всередині наче перемикається. 

– Можна мені рибу й ось цей стейк? Ще салат і чизкейк в кінці. Ой ні, морозиво. 

– Так, звісно! – офіціант швидко все записує і йде, а от Алекс погляду з мене не зводить. 

– Що? – питаю збентежено. 

– Риба, м’ясо, морозиво, – перераховує. – Ти точно в нормі? 

– Зголодніла просто, – знизую плечима. 

Найцікавіше розпочинається тоді, коли мені приносять замовлення. Таке відчуття складається, що я тиждень нічого не їла. Мабуть, Алекс шокований з мого апетиту. 

– Може, прогуляємось? – питаю, коли залишаємо ресторан. На вулиці гарна погода і мені не хочеться додому їхати. 

Ми йдемо вздовж будинків по тротуару, Алекс одягає мені на плечі свій піджак. Я розповідаю про справи в дитячому будинку, а Алекс – про роботу. Так уже між нами склалося, що ми любимо слухати одне одного. Напевно, це відклалося десь всередині після гіркого досвіду. 

Прогулявшись, сідаю в автомобіль до Алекса, тому що їхати своїм не хочу. В якийсь момент така сонливість накриває, що просто засинаю… на сидінні поруч з ним. 

 

Алекс

Зупиняю автомобіль біля будинку і дивлюсь на свою синичку, яка міцно спить і навіть не думає прокидатися. Обережно заправляю їй за вухо пасмо волосся і цілую в щоку. Не прокидається.

Здається, після такої ситної вечері Аліса буде спати до самого ранку. Усміхаюсь і залишаю салон. Навіть тоді, коли піднімаю її на руки, моя дівчинка не прокидається. Тільки бурмоче щось під ніс невдоволено і знову затихає. 

Обережно кладу на ліжко і вкриваю пледом. Сам знімаю сорочку та штани та вмощуюсь поруч із нею. Аліса одразу кладе голову мені на плече і теплим носиком торкається шиї. 

Я ж прислухаюсь до її тихого дихання і ніяк не можу заснути. Сьогодні мене добряче збентежив її стан. А потім ще й апетит.

Одна цікава думка виникла в голові й не зникає. А що, коли моя синичка вагітна? Бували моменти, коли ми не користувалися захистом. Отже, все можливо.

Думаючи про це, моє серце починає битися частіше. Я хочу дітей від Аліси. Хочу велику родину, щоб у домі лунав дитячий сміх. Ми обоє зранені минулим, тому своїм дітям дамо найкраще. 

Я кожного дня дякую всім вищим силам за те, що дали мені ще один шанс усе виправити. Я так багато наламав дров і думав, що нічого вже не змінити. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍