Діана Сеттерфілд - Там, у темній річці

полегшення щораз, коли цього не ставалося. Тепер усе склалося значно гірше. Чи дійдуть до панотця новини про її засідку у кущах навпроти човнярні Вонів?

— Що ж мені робити? — вголос забідкалася вона, поставивши інше відро на землю, а боров тим часом уже почав підбиратися до ласих шматків. — Я не знаю.

Свиноматка нашорошила вуха. Навіть у такому збентеженому стані Лілі не змогла втриматися від усмішки.

— Кумедне створіння. У тебе такий вигляд, ніби ти й справді мене розумієш!

Несподівано свиня вся затріпотіла. Спочатку затремтіли ніздрі, потім, ніби від вітру, заколихалася руда щетина на її тілі, вкрився жмурами хребет і смикнувся кінчик закрученого бубликом хвоста. Коли зійшла хвиля дрижаків, свиня уважно подивилася на неї, ніби чогось чекаючи.

Лілі витріщилася на тварину. Вона помітила, що погляд свині, який так довго був затьмареним, тепер прояснився. Маленькі очі з великими зіницями ніби наповнилися світлом.

Щось сталося і з самою Лілі. Вона відчула, що тепер не просто дивиться в очі свині, а заглядає у самісіньку їхню глибину. І там Лілі побачила…

— Ох! — скрикнула вона, і серце її пустилося шалено калатати, бо надто вже це несподіване відчуття — подивитися на щось і збагнути, що звідти на тебе дивиться інша розумна істота. Якби з її чайника раптом виліз джин, або абажур вклонився б їй у пояс, Лілі була б вражена не менше.

— Та що ж це коїться! — скрикнула вона, хапаючи ротом повітря.

Свиня невгамовно рила копитцями землю й голосно дихала — мабуть, теж хвилювалася.

— Що з тобою? Чого від мене хочеш?

Свиня трохи вгамувалася, але не зводила погляду з Лілі — втім, тепер на її писку був вираз цілковитого захоплення.

— Хочеш, щоб я поговорила з тобою? Цього хочеш?

Вона почухала свиню за вухом, і та задоволено рохнула.

— Тобі було самотньо? Це через тугу в тебе були такі тьмяні очка? Гадаю, цей вайло тобі кепська компанія. Груба тварюка. Усі чоловіки такі. І містер Вайт, і Віктор, що привіз тебе сюди, і його батько. Абсолютно всі. Втім, панотець — хороша людина…

Вона теревенила зі свинею про пастора, про його доброту та порядність, і поки розмовляла, пригадала свої проблеми.

— Не знаю, що мені робити. Хтось із них обов'язково йому розповість. Я маю на увазі не того фотографа. Його я в церкві ніколи не бачила. А от Вони чи лікарка можуть. Я ж нічого поганого не робила, та збоку це має інший вигляд… Навіть якщо вони ще не розповіли, це станеться незабаром. І що ж мені тоді робити? Якщо доведеться покинути обійстя?..

Із ока у неї витекла сльоза, і вона припинила чухання, щоб змахнути її.

Свиня співчутливо блимнула.

— Самій розповісти йому? Ну, може… Гадаю, буде краще, якщо він дізнається про це від мене. Я зможу все пояснити. Скажу, що не хотіла нікому зашкодити. Що ж, так і зроблю.

Кажете, говорити зі свинею — то якась дурня? Так воно і є. Але ж нікого поряд не було, та й свиня підказала їй гарну ідею самій розповісти все священникові. Лілі витерла обличчя рукавом.

Вона ще трохи почухала свиню за вухом, а потім сказала їй:

— Ходи, з'їж що-небудь. Бо цей торбохват тобі й крихти не залишить.

Вона прослідкувала за тим, щоб свиня занурила п'ятачок у корито. Тоді віднесла відро, переклала Вікторові гроші з видовбаного поліна до тайника в котеджі й вирушила на роботу.

Йшла вздовж річки у незвичному для неї піднесеному настрої — завдяки ідеї, що їй підказала свиня. Підняла голову, відірвавши погляд від води, й аж тепер помітила, який ясний був день. Проходячи повз сад Вонів, вона не затрималася, а лише глянула у той бік. Але там нікого не було. Вигляд заростей ожини та бузини, де вона переховувалася, трохи зіпсував їй настрій, але Лілі швидко отямилася, подумки відвідавши Енн. Там, у безпеці будинку Вонів, у її сестри було таке життя, якого сама жінка ніколи не знала. Воно минало у зручностях і багатстві, в оточенні речей, які Лілі могла тільки уявляти. Вона побачила полум'я у великому комині, до вершечка повний кошик для дров, стіл із різноманітними гарячими стравами, яких вистачить на всіх, та ще й залишиться. В іншій кімнаті уявила ліжко — справжнє ліжко з м'яким матрацом і двома теплими ковдрами. Вона багато місяців в уяві прикрашала життя Енн у Баскот-Лоджі, але тепер, коли погода почала навертати на весну, їй спала на думку нова ідея. Чи не збираються Вони подарувати Енн цуценя?

Біглі терплячі та лагідні. Але у спанієлів чудові оксамитові вуха. Енн точно сподобається гладити вуха спанієля. Чи, може, тер'єр? Цуценята тер'єрів такі кумедні. Вона подумки вишикувала різних цуценят у ряд, і врешті-решт переміг тер'єр. Лілі віддала йому перевагу завдяки хвостику. Безумовно, тер'єри махають хвостами краще за інших собак. Отже, тер'єр. Вона додала цуценя до ковдр, дров'яного кошика та підбитих хутром черевичків, і їй дуже сподобалася ця нова деталь. Веселий маленький приятель, що дзявкає від задоволення, коли біжить за червоним м'ячиком, якого кидає Енн, і приносить його назад. А ще він засинає в неї на колінах. У цих фантазіях і сама Лілі була незримо присутньою: вона відганяла ос від квіток, які Енн нахилялася понюхати, відсувала колючі ожинові гілки, якщо м'ячик прилітав у кущі, затоптувала скалки, що летіли з комина на килим. Вона відвертала усі небезпеки, вправлялася з усіма ризиками, захищала від будь-яких пошкоджень. Ніщо не може зашкодити Енн, поки та перебуває у домі Вонів і за нею здалеку приглядає Лілі: життя дитини має бути лише комфортним, безпечним і радісним.

— Заходьте! А! Місіс Вайт!

Її ім'я прозвучало з його вуст наче благословення, і це додало їй рішучості. Вона поставила чайну тацю на його стіл.

— Налити вам чаю?

— Hi, — пробурмотів він неуважно, навіть не піднімаючи голови. — Я сам.

— Отче…

Він торкнувся паперу кінчиком пера і черкнув ще декілька слів на берегах аркуша, а вона, як і завжди, дивувалася його писарській спритності.

— Так, що там у вас?

Він підвів очі. А вона відчула клубок у горлі.

— Учора, коли я йшла з річки додому… Так сталося, що я зупинилася. Це було саме навпроти того місця, де сад Баскот-Лоджа виходить до ріки. На річці у човні сиділи місіс Вон та Енн.

Священник нахмурився.

— Місіс Вайт…

— Я не хотіла нікому зашкодити, — поспіхом продовжила вона, — але вони помітили, що я дивилася на них — лікарка Рита дісталася до мене човном, коли Енн