Володимир Кузнєцов - Закоłот. Невимовні культи

варіантів. До того вони лишалися один для одного поза межами варіативного простору, поза конусом причино-наслідкової сфери. Тепер вони усвідомили існування одне одного — і розпочали корегування.

А кількома палубами вище корчилося в судомах тіло Бріджит О’Шонессі, охоплене боротьбою за нього трьох сутностей водночас. Тіло Іви Боген тим часом перебувало в стані близькому до коми, але ніхто з підлеглих не наважувався навіть доторкнутися до нього. Вогонь у ньому то спалахував з неймовірною силою, то пригасав, і всі вважали, що це і є те саме остаточне перевтілення, про яке торочила культистка. Сама ж Іва майже не розрізняла навколишнього світу, бо насправді то тіло Брідж перебувало у стані метаморфози — настільки потужної, що вона осліплювала й знесилювала всіх, хто був прив’язаний до цього тіла. Пісня линула нестримно, розчиняючи в собі сутність Брідж і виплескуючись назовні. Від тіла потрібна була одна остання дія — тепер це розуміли й Іва Боген, і Вогняний вампір. Тільки те, що вони неспроможні були узгодити свої зусилля, утримувало Брідж від повного колапсу. Тіло, яке в запеклій боротьбі само собі виривало кістки із суглобів, рвало жили та м’язи, скручувало вузлами судини, перебувало далеко за межами фізичної смерті, але трималося — чи завдяки вампіру, чи Пісні, чи зв’язку з іншим тілом, не настільки скаліченим. Кожен міліметр відстані, який вдавалося відвоювати Брідж на шляху до люка, був справжнім подвигом. Але сил триматися ставало дедалі менше…

Тим часом розпочався двобій між Вічним Переможцем, безликим гнівом Ґаґантхоа, та Фхатаґвою, носієм таємниць Вічного Вогню Катуджі. Вукмір, що спостерігав за цим, бачив, як дві істоти з незбагненною швидкістю влетіли одна в одну, на частку миті з’єднавшись — і блакитна сфера розчинила в собі людський силует. Це й був момент смерті Мілоша Вукміра, що згорів у радіоактивному випромінюванні мертвої зірки Фхатаґви. Смерть його тривала менше зептосекунди — але захоплена гравітаційним полем, розтягнулася на мільйоноліття агонії. Майже миттєва та майже безкінечна…

«Шантак» провалився у гравітаційний колодязь, стискаючись у розмірах і розтягуючись в часі, але той, хто носив броню, наче пройшов крізь спотворені уламки, лишившись незмінним. Це була оголена засмагла чоловіча фігура, сухорлява й підтягнута, з вузьким клином чорної борідки на продовгастому обличчі. На щоці кривий шрам, замість лівого ока — огранений обсидіан абсолютної чорноти. Руки помережені вицвілим татуюванням, торс — білими смугами численних шрамів. Фхатаґва тягнув Переможця у свій шар всесвіту, квант за квантом змінюючи його. Там, у своєму королівстві, Вогняний вампір важив більше за Сонце та був щільніший за важке атомне ядро. Його сутністю була знищена дезінтегрована матерія, атоми, розчинені в нейтронному супі.

Переможець не належав тому місцю. Він був народжений у цьому просторі-часу — тонкий промінь, випадкове відлуння потужного енергетичного вибуху, що звільнив Ґаґантхоа від довгого полону. Частково той спалах пройшов реверсом крізь кротову нору, яка єднала бога з цим всесвітом. Переможець не міг знищити самого Фхатаґву — той існував там, де Переможець існувати не міг. Але він мав інший спосіб.

Смаглява рука протягнулася до темної сфери вампіра. Пальці пройшли крізь верхній шар атомних решток і занурилися в надгусте нейтронне ядро. Прозора тінь людської особистості, що ще залишалася в Переможці, хоч би якою слабкою вона була, несамовито опиралася цьому акту, відчуваючи страшну й неминучу загибель, загибель, на рівні протонів та електронів. Її пручання були лише легким затьмаренням тривалістю в десять наносекунд. А потім пальці Переможця стиснулися на чужій горлянці.

Брідж — самотня біла іскра, яку несли безкінечні потоки — відчула в цих потоках зміну. Вона здалася незначною, не надто важливою, але чомусь само по собі це знання раптом зробило саму Брідж… щільнішою. Вона повернулась у своє тіло, на довгу секунду пригнітивши тих, хто опирався їй. Кліпнула сліпими очима. Звелася на слабкі, тонкі ноги. Розвернулася до люка.

— Зупинися. Не роби цього. Зупинися, — зірвалися з губ слова Іви Боген. Неможливо було визначити, яке саме тіло промовило їх. Можливо, обидва.

Брідж поглинала вампіра. Його крики, тисячоголосий хор смерті й страждання, розлітався чужим космосом, хвилями розпечених часток, яким доведеться пролетіти невимовні відстані, перш ніж їх почує хтось іще. Там, де був вогонь, поставала пітьма.

Жінка декілька секунд роздивлялася люк перед нею. Вона вже зовсім не бачила того, що бачила б людськими очима — тепер це було складне плетіння, низка хаотичних символів, позбавлених апріорного, детермінованого визначення. Сутність праворуч люка також була абстрактно-розмитою. Можливо, уламки свідомості Брідж могли б упізнати в ній Вольфрама фон Зіверса, гросінженера, але те, що було вище тих уламків, визначало, що се є дещо значно менше у стосунку свідомості, й значно більше — у стосунку інтелектуальної структури. Її присутність не дуже турбувала Брідж. У майже дитячому захопленні вона вирішувала, чим тепер будуть символи, які танцювали в струменях пісні. Вона розплутувала їх, але не розгадувала, а створювала — з нескінченних алюзій та змістових відтінків, досвіду та рефлексії. Сприймала такими, якими вони мали бути для неї.

Чітким, упевненим рухом Брідж піднесла праву руку до обличчя й засунула до рота вказівний палець. Стиснувши щелепи, щосили смикнула. Хруснуло. Виплюнувши відкушену фалангу, вона скривавленим пеньком пальця почала виводити на люкові звивистий, асиметричний символ. Тепер Брідж було геть не важливо, як та перепона, що постала на її шляху, мала працювати за задумом конструкторів — бо тепер важливим було лише те, як вона має працювати для потреб Брідж. Світ змінювався за її сприйняттям, багатозначність символів та невизначеність процесів робили його гнучким та покірним.

Люк прочинився, і скривавлене, виснажене тіло увійшло до невеличкої каюти з чималим кутастим пультом, більше схожим на кріпову арт-інсталяцію. Кажуть, що цей інтерфейс будували просто на тому, що лишився від мі-го. Реверсивний інжиніринг не допоміг визначити, як саме працює ця система — як і більшість систем мі-го, пов’язаних із сингулярним реактором. Тож вирішено було просто адаптувати кінцевий інтерфейс та залишити до спокійніших часів.

Спокійні часи так і не настали. Реконкіста, Марс, Церера, зіткнення на Венері, вихід за астероїдне кільце, перша океанська колонія на Європі… й нарешті — найбільше та найдорожче сафарі в історії людства. Блокада Сатурна. Лови розпочалися шість земних років тому — «вимушена відповідь венеріанській загрозі», як це висвітлили в медіа-просторі. Від Церери до Юпітера — і далі в холодні глибини, до похмурого гіганта. Враховуючи відстані та масштаби, тільки завершувався підготовчий етап.

Non est pax et pristinum chao — tantum bellum.

VI

— Wach auf, Kasandra.

Голос спокійний, але наполегливий,