Ернст Юнгер - Вогонь і кров

наш полк має скоро висуватися на місце 74-го, це досить непогані, хіба що трохи небезпечніші окопні позиції. Хоча тепер ніби кажуть, що це неправда. Ще ми думаємо, що на П’ятдесятницю вогонь буде призупинено. Як мені розповіли приятелі з 2-го полку, окопи на передовій переповнені трупами загиблих, до того ж було розстріляно ще 500 полонених англійців. Думаю, що мені ще випаде нагода взяти участь у битві, з якої би сторони не почався наступ. Загалом, життя тут можна терпіти. Особливо добре було днями, коли полковник зумів дістати пиво. До 11-ї години всі вже сп’яніли, і все навколо стало нагадувати маленьке університетське містечко. Офіцери геть розійшлися, новопризначені полковник та комендант, які мали досить кумедний вигляд, заходили до штабу, шукаючи шнапс. В цілому, все пройшло досить мирно, тільки полковник зауважив, що по 3 чарки шнапсу — це надто мало. Тут ми зовсім не чуємо розривів і свисту снарядів, які на фронті звучали цілодобово, тільки нерозбірливе глухе бухкання десь дуже далеко. Позавчора нас відвідав бригадний генерал, а 22-го до нас приїде Емміх[21]. Так що курси займуть дещо більше часу, ніж ми думали спочатку. Що війна триватиме тільки два роки, як писав тато, мені не віриться. Рекрути 95-го року народження, які добре себе показали, уже на фронті. Так що навряд чи ми скоро побачимо мир, і тато з його рушницею теж може опинитися в окопах: він уже був би там, якби його призвали. Привіт усім вдома!

Найкращі побажання

надсилає Ваш Ернст

15.III

Любі батьки!

Як Ваші справи? Фріц уже відбув свій призов[22]? Чому б йому не піти до Лютеркірхе[23] і, до речі, що Ви думаєте про Детмольд? Детмольд — доволі поетична місцина, хоча там і повно обивателів.

22-го числа нас ще раз відвідає Емміх, після чого курси закінчаться, мабуть, якраз до мого Дня народження. Зараз я отримав звістки про загибель ще кількох хороших хлопців, із якими ми чимало годин провели разом на постах.

Увечері, коли я вже лягав, надійшов наказ: «Повна бойова готовність!». О 6-й годині ми вийшли маршем у повному спорядженні, потім за кілька годин повернулися.

Від моєї Моя рота на фронті втратила 2/3 складу, з самого початку нас було 115 чоловік без командного складу. У списку втрат зазначено 80. Замість рядових, які вибули, вже набрали нових. З цих 80 всі, мабуть, загинули.

Тут подейкують про те, що нас відправлять до Росії, це було би цікаво, але малоймовірно. Я пишу це в неділю. Позавчора знову була спільна пиятика, на якій спустошили чимало пляшок.

Крім цього, в багатьох тут уже воші. Ганс Рабе надіслав мені pulvis contra insecta[24]. Я вже чверть року щоразу під час зміни сорочки відчуваю, як свербить шкіра. Це по всіх швах форми вшитий чорний ярлик, який не віддерти. Мої устілки теж поступово стають негожими.

На фронті, здається, буде багато турбот, останній обстріл був не так давно. До того ж я ще маю заслужити Залізний Хрест, хоча тепер, здається, він є в кожного кучера. Нещодавно я прочитав, що один водій отримав цю нагороду, «тому що він відвіз свого друг майора аж до передніх окопів». На фронті ми захищали позиції за 50 метрів від ворога. Але що є, то є.

Сьогодні знову велике гуляння, Рекувранс буде здивований.

З найкращими вітаннями,

Ваш Ернст

20.ІІІ

Любі батьки!

Дякую за книжки, які Ви надіслали. В нас усе без змін, ми залишаємося тут трохи довше; подейкують, що нас навіть відправлять до Росії. Але поки все йде, як раніше, і мало що змінюється. Наш полковник та місцевий комендант сидять уже всім у печінках через постійні грошові стягнення, безкінечні зауваження і так далі. Загалом, наша так звана «вседозволеність» тут — це просто смішно. Позавчора вночі полковник, знов напідпитку, став перед вартовим постом і крикнув на допомогу. Коли вартові вибігли, він наклав на всіх арешт на 3 дні, а потім забив пожежну тривогу. Серед ночі всі повставали та мусили носити воду й виливати її на ворота. Кожен, на кого він натрапляв, зупинявся та отримував свій 3-денний арешт: «Тобі те саме, друже, тобі те саме». Це все більше нагадує якусь комедію. На цій війні пиятики скрізь даються взнаки. Мої товариші встигли взяти Перт, отримали Залізні Хрести; з наших курсів троє повернулося назад у полк — і їм нічого не було. На війні, виявляється, теж можна хотіти на війну. Це звучить смішно, але всі хочуть назад в окопи. Якщо все затягнеться, я би радив тату все-таки використати його зв’язки. Я розмовляв із артилеристами, які від ревматизму стали майже кривими. Ревматизм, як на мене, це найгірша річ на цій війні, адже це хвороба, знайома кожному. Рабе та пані Вале знову щось мені надіслали. Від моїх товаришів жодної звістки, рота зараз майже повністю складається з новачків. Мої найкращі вітання Фріцу. Нехай якось приведе до ладу мою колекцію жуків, перш за все з Мадена.

Найкращі вітання надсилає

Ваш Ернст

3.IV.15

Любі батьки!

Найкращі вітання до Великодня та до Дня народження тата. Ви отримали поштову картку та лист від мене? Після того мене зовсім раптово відкликали назад із курсів до полку (!), так що тепер я сиджу тут у Фландрії та шукаю можливості проявити зухвальство. Я хочу вгамувати мою досі непогамовну жагу до битви у яскравому бою, після чого вже можна буде думати і про майбутнє. Ми, троє випускників офіцерських курсів, тепер відчули, що в полку досить мало шансів на підвищення. На жаль, наші курси були перервані на середині, але, мабуть, ми були більше потрібні тут. Щойно з’явиться можливість перейти в резерв, ми це зробимо. А поки найкраще, до чого можна вдатися, це взяти участь у бойових діях, це завжди залишає свій відбиток, і крім того, це досить цікаво, в кожному разі цікавіше, ніж гарнізонна служба.

На святкуванні мого Дня народження я зустрів двох хлопців з Вунсторфа, які принесли три пляшки яблучного шампанського. Життя в нашій роті зараз набагато жвавіше. У страшній битві при Перті добровольці продемонстрували, що вони здатні на більше, ніж усі інші підрозділи, які вихвалялися раніше. Крім того, ми тепер належимо, так би мовити, до кола «старих вояків», що прирівняло нас до старших підрозділів. Що з нами буде далі, ми поки що не знаємо, мені здається, що нас відправлять