Антон Дмитрович Мухарський - I am not Russia: неполіткоректний антифеміністичний чоловічий роман

до протилежної стіни, час від часу апетитно покльовуючи тюремний рис з металевої тарілки.

— Так оце і є твоя відповідь? — протягнув мені Мак-Лох червону візитівку, зі зворотного боку якої було намальовано товстий хуй з чітко окресленою голівкою та мохнатими яйцями, як його зазвичай малюють підлітки в підручниках.

— І що ти хотів цим сказати? Що ти відмовляєшся від моєї пропозиції про співпрацю?

— Відмовляюся, — відрізав я суворо.

— Не треба бути таким категоричним. Скажи краще, що ти думаєш про це?

Він випорпав з невеликого шкіряного портфельчика і протягнув мені пачку фотографій, де було зображено трупи людей, поруч з якими стояли добре знайомі мені пляшки зі «Столичною» горілкою.

— Майже на всіх пляшках знайдено відбитки твоїх пальців. Це пожиттєве ув’язнення, синку.

Це був сильний хід з його боку. Але я, витримавши удар, перейшов в атаку:

— Горілка моя. Але ви прекрасно знаєте, що отруту в пляшки залили гомики у майках «Eton high school», які купили в мене прекрасний чистий продукт за фальшиві гроші. Адже гомики, міс Космо, синюшна пані з жабою, чумні привиди і пан у тюрбані — всі вони пов’язані з вашою бандою. Гадаю, що вправні британські детективи швидко виведуть весь цей цирк на чисту воду. І, повірте, я зі своїми друзями докладу до цього всіх зусиль.

— Хто тобі то сказав? Наташа? Ця російська курва?

— Нічого подібного. Я отримую інформацію з інших джерел, — вирішив узяти його на понт, але старий протягнув мені ще один папірець.

— Це вже готове рішення сьогоднішнього суду, який відбудеться о дев’ятій ранку. Три місяці в загальному слідчому ізоляторі без права внесення застави. Потім суд, вирок і пожиттєве. І повір, я зроблю все можливе, аби місцеві урки розірвали тобі зад на німецькі прапори в першу ж ніч твого перебування у місцевому санаторії для невдячних акторів зі Східної Європи.

Удар прийшовся нижче пояса. Я не сумнівався, що зі своїми зв’язками Мак-Лох виконає подібну обіцянку. Крити не було чим.

— Яка є альтернатива? — запитав я після глевкої паузи.

— Ось тобі договір, — поклав він на ліжко знайомий мені папірець формату А-4. — Можеш ознайомитися, хоча форма стандартна. Ти знаєш, я завжди дотримуюсь принципу «раз, два, але не три». Та у твоєму випадку зроблю виняток. Тож давай скріпимо цей договір кров’ю і вважатимемо, що ми порозумілися. Сьогодні після суду ти вийдеш із в’язниці під заставу. Ба більше, наступної неділі, як і домовлялися, ми з тобою полетимо до Лос-Анджелеса на проби. У перспективі я владнаю всі питання із судами, бо дуже хочу, аби ти вийшов чистим з цієї брудної історії. А ще більше хочу, аби ти зіграв роль Андрія у маестро Спілберґа в «Тарасі Бульбі». Маю на тебе грандіозні плани, юначе. Ти чомусь став дуже близьким для мене за ці дні!

Поки старий робив мені цю пропозицію, я уважно спостерігав за голубом, що клював рис з металевої тарілки за його спиною. Якоїсь миті мені здалося, що птах підморгнув мені і на словах «давай скріпимо цей договір кров’ю», щосили клюнув себе в лапу.

— Ану брись від мого рису! — різко потягнувся я, удаючи, буцім відганяю птаха від тарілки, насправді ж, непомітно для Мак-Лоха, умочив великий палець лівої руки в голубину кров, що лишилась на столі.

— Я згоден. Давайте вже підписувати.

— Яке виважене, правильне рішення! — схопився старий, видобуваючи з нетрів портфеля довгу срібну голку в герметичній упаковці.

Нашвидкуруч уписавши всі необхідні реквізити у стандартний договір (аби лише голубина кров не встигла засохнути), я, видобувши з пакетика голку, артистично зойкнув, зробивши вигляд, буцім уколов себе в палець, та миттю приклав його до паперу.

— Вітаю в клубі багатих і знаменитих, — зі щирою усмішкою люб’язно подав мені містер Мак-Лох дезінфікуючу серветку, в той час як голуб, знявшися в повітря, насрав йому прямо на ніс.

Старий був спробував ухопити птаха за хвіст, але той, вправно вивернувшись з його рук, пурхнув угору.

— Ах ти покидьок! — несподівано ожив Майк Тайсон на плакаті.

Адже всім відомо, що спортивна кар’єра всесвітньовідомого боксера якраз почалася з подібного випадку, коли він у віці дванадцяти років вправно відпиздив місцевого розбишаку за те, що той дозволив собі скрутити шию білому голубу.

Випустивши з рук портфель, продюсер зойкнув, прикриваючи руками голову від ударів боксера. Зачулися швидкі кроки в коридорі. Металеві двері ляснули засувами...

— Гей, чуваче, прокидайся, час їхати до суду... — зазирнув до камери величезний негр-охоронець, і я прокинувся.

Глава десята

Того самого дня по обіді за рішенням суду мене випустили під заставу в сто тисяч фунтів, яку вніс невідомий благодійник через приватного адвоката, з яким мене познайомили прямо в залі суду. Адвокат прекрасно володів російською.

— Ти всю дорогу молчіш. За тєбя отвєчаю я. Єслі судья будєт задавать вопроси, перед тем как отвєтіть, сосвєтуйся со мной іли отвєчай односложно «да» ілі «нєт» в завісімості от того, как я ківну головой. Всьо понял?

І лише після того, як я ствердно кивнув, протягнув мені долоню:

— Мєня зовут Станіслав.

Я погано розумів, про що вони там сперечалися із суддею під час дебатів з прокурором, який з огляду на важкість інкримінованих мені злочинів намагався вибити три місяці утримання під вартою на час досудового слідства.

Я навіть встиг ще раз прогулятися до камери, поки суддя взяв час на винесення вироку. Якраз втрапив на ланч, що складався з кількох бутербродів із шинкою та сиром, пакетика соку та великої пляшки газованої мінеральної води, які вже чекали на мене в камері.

— Не сци. Всьо будєт нормально, — ще в залі суду прошепотів мені на вухо Станіслав, і я чомусь йому повірив.

— Ви можете нормально об’ясніть, что, чьорт возьмі, проісходіт? — вже на повний голос спитав у адвоката, коли він люб’язно погодився відвезти мене додому після оголошення запобіжного заходу.

— Ти конкретно попал, чувак. Но за тєбя подпісалісь серьйозниє люді.

— Какіє люді?

— Не могу тебе сказать. Оні дєйствуют через посрєдніков. Но єслі би не іх вмєшатєльство, сідєть тебе трі мєсяца с мєснимі уркамі. А потом, возможно, пожизнєнноє, ілі мінімум лет пятнадцать, в завісімості от того, как карта ляжєт.

— За что? За то, что я продал какім-то гандонам двадцать нєсчастних бутилок водкі?

— Із-за етой водкі умерло пять