Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

Щось із цим Кеткартом не так, і, хоча розслідування могло тривати ще довго, залишалася імовірність, що ця бійня — не просто справа рук відбитої на всю голову банди грабіжників. Він сам міг розкрити цю справу, відсунути Екслі і (чим дідько не жартує?) допомогти Стенсу. А це означало:

Не розповідати хлопцям з Відділу моралі про зачіпки у справі порножурналів.

Ховати від Дадлі знайдені докази.

СТАТИ СПРАВЖНІМ ДЕТЕКТИВОМ, А НЕ ГОЛОВОРІЗОМ І ПРАЦЮВАТИ САМОСТІЙНО.

І в нього аж обертом пішла голова від важкої думки:

«Більше він сам собі не господар.

Більше він сам собі не господар.

Більше він сам собі не господар».

Йому було страшно.

Він був перед Дадлі в боргу.

Але тепер вирішив перейти дорогу єдиному у світі чоловіку, якого варто було боятися більше за нього самого.

Розділ 24

Рей Пінкер вів Еда приміщенням «Нічної сови», реконструюючи перебіг подій:

— Отже, я думаю, що все відбувалося так. По-перше, троє злочинців увірвалися й показали свою зброю. Один із бандитів взяв під приціл касирку, кухаря та офіціантку. Спершу він вдарив прикладом дробовика в голову Донну Де Лука — вона стояла неподалік каси, і саме тут ми знайшли шматочок її шкіри з голови. Вона віддала йому гроші з каси та зі своєї сумочки, він заштовхнув її та Петті Чезімард до комори й дорогою на кухню потягнув із собою Жильберта Ескобара. Жильберт пручався — сліди того, як його тягнули, на підлозі пательні й каструлі. Потім його вдарили в голову — бабах! — ось вона, ця калюжка крові обведена крейдою. Сейф схований під стійкою, його відкрила одна із жертв — зверни увагу на монети на підлозі. Жильберт продовжує пручатися, знову дістає прикладом — ось коло на підлозі, тут ми знайшли три золотих зуби, які піддали експертизі, і всі вони, виявилося, належали Жильберту Луїсу Ескобару. Звідси знову починаються сліди, які вказують на те, що тіло тягли, ще удари, і підозрюваний № 1 заштовхує старого Жильберта у комору до двох інших жертв.

Вони повернулися до приміщення ресторану — минуло три дні після бійні, а воно й досі було опечатане. Під вікнами стовбичили витріщаки; Пінкер продовжував розповідати:

— Тим часом злочинці № 2 та 3 взялися за жертв № 4, 5 та 6. Звідси до комори також тягнуться характерні сліди, та й битий посуд на підлозі говорить сам за себе. Ти, може, не бачиш цього, бо лінолеум дуже темний, але під першими двома столами є калюжі крові: Кеткарт і Лансфорд, сидячи за окремими столиками, теж дістали прикладами по голові. Ми з’ясували, хто де сидів, завдяки аналізу групи крові. Отже, Кеткарт був за столом № 2, а Лансфорд — за столом № 1. Далі…

— Ви знімали відбитки пальців з посуду? Може, там ще щось цікаве, — перебив Ед.

— Витерто і змазано, — кивнув Пінкер, — лише під столом Лансфорда знайшлася тарілка, на якій видно два чітких відбитки. У принципі, так його й ідентифікували — збігся із його відбитком з особової справи у поліції Лос-Анджелеса. Кеткарт і Сьюзен Леффертс пальчиків не залишили, у цьому сенсі тут глухо, на їхніх тарілках все також було розмазане. Кеткарта ідентифікували частково по зубах, а частково за тюремною медичною картою; Леффертс — тільки по зубах. А тепер — бачиш туфлю на підлозі?

— Так.

— Що ж, схоже на те, що Леффертс кинулася до Кеткарта, хоча вони й сиділи за різними столиками. Просто запанікувала, очевидно, вони не були знайомі. Вона почала кричати, і один із нападників запхав їй у рота серветки з цієї коробки. Док Лейман під час розтину знайшов у неї в горлянці клубочок тканини. За його словами, на той момент, поки почалася стрілянина, вона, швидше за все, вже задихнулася. Потім Кеткарта і Леффертс також потягнули до комори, а Лансфорд йшов туди добровільно — нещасний виродок, мабуть, ще сподівався викараскатися із цієї халепи. У коморі в них повідбирали сумочки і гаманці — ми знайшли в калюжі крові під дверима обривок водійського посвідчення Жильберта Ескобара, а також шість використаних вушних затичок. Нападникам вистачило клепки подбати про свої вуха.

Цей останній факт геть не узгоджувався із загальною картиною: зазвичай чорномазі дуже імпульсивні.

— Тобі не здається, що трьох чоловік для такої роботи би не вистачило?

— Чому ж? — знизав плечима Пінкер. — Чи ти натякаєш на те, що одна чи більше жертв знала одного чи більше нападників?

— Я знаю, це малоімовірно…

— Хочеш оглянути комору? Якщо так — то ходімо зараз, бо я обіцяв власнику усе звільнити.

— Я вже подивився тоді вночі.