Річард Адамс - Небезпечнi мандри

— На другий берег? Отже, нам перепливати річку?

— Ні, ні, кролі не переплифти! Рішка велика, глибока, бистра! Але там є міст! А другий берег — багато місся ховатись! Блисько до колонії, як ви хотіти.

— Ти думаєш, це для нас найкраще місце?

— Так, за великою річкою, там багато дерев! Інші кролі не знайти вас!

— Ну, а що ти про це скажеш? — обернувся Ліщина до П’ятого.

— Це навіть краще, ніж я сподівався! — відповів П’ятий. — Мені не хочеться говорити такого, але, як на мене, то нам треба мерщій перебратися туди, навіть якщо всі добряче потомляться. Тут, на пагорбах, ми весь час у небезпеці. Відпочинемо уже за річкою!

— Що ж, для такого переходу краще, мабуть, діждатися ночі! Адже ми ще не забули, як ходити в походи поночі? Всім треба спочатку підкріпитись, відпочити. Отже, вирушаємо фу-Інле!

— Ох, як я зненавидів слова «вирушаємо» та «фу-Інле»! — невесело проказав Ожина.

Одначе вечірній сильфлай видався тихий-мирний. Коли вже сідало сонце, Ліщина зібрав усіх кролів до укриття, щоб серед прохолоди вони відпочили, відсвіжилися, жуючи свої трав’яні кульки. Сам він бадьорився і намагалися виглядати впевненим, але відчував, що вони знервовані до краю. Йому пригадалась перша ніч його верховодства, коли їм довелося перепочивати серед лісу. Але тепер як приємно було відзначити різницю — між тодішніми виснаженими кролями і цією купкою міцних, витривалих глессілів! Хоч зараз нападай на будь-який город! Усі один до одного, мов травинка до травинки, і навіть Чашечка з П’ятим виглядали свіженькими, як Срібний чи Кучма. І все ж потрібна була якась розвага, щоб піднести їхній дух! Він хотів заговорити, але його випередив Жолудь:

— Розкажи нам казку, Кульбабо!

— Так, так! — підтримали й інші. — Давай, Кульбабо! Розкажи, щоб аж дух перехопило!

— Гаразд, — погодився Кульбаба. — Може, про «Ель-аграйру і лисицю в воді»?

— Розкажи про «Нору в небі»! — попросив Козелець.

— Ні, все це не годиться! — раптом заявив Кучма. Це він уперше за вечір подав голос, і всі вражено озирнулись на нього. — Якщо вже слухати історію, то я бажаю тільки одну-єдину: «Ель-аграйра і Чорний Кріль з Інле»!

— Може, не треба цієї? — сказав Ліщина.

— Невже я не маю такого самого права, що й усі, вибрати казку собі до вподоби? — люто огризнувся він.

Ліщина промовчав, і після паузи, протягом якої не озвався більш ніхто, Кульбаба почав тихим голосом.

Рано чи пізно всі таємниці перестають бути таємницями, й одні тварини довідуються, що про них думають інші. Хто каже, буцім Гуфса розказав королю Дарзіну всю правду про витівку з салатою, а хто стверджує, нібито Йона-їжак ходив та плескав язиком по гаях. Але так чи інак король Дарзін дізнався, як його пошито в дурні, коли він сам звелів перенести всю свою салату в болота Кельфазіна. Ні, він не повів зразу своїх солдатів війною на плем’я Ель-аграйри! Він просто затаїв зло й вирішив помститися Ель-аграйрі при слушній нагоді. Ель-аграйра знав про це й попередив усіх своїх підданців, щоб були особливо обачні.

Одного лютневого вечора Трусь-трусь повів кількох кролів на найближчий смітник край городу. Вечір видався холодний, туманний, і ще й не сутеніло, як усе довкола окутав густий туман. Кролі рушили додому, але дорогою мусили рятуватися від сови й заблукали. Трусь-трусь відбився від гурту й приблудив просто в лапи до вартових короля Дарзіна. Ті схопили його й привели до короля.

Король Дарзін зрадів нагоді хоч якось дозолити Ель-аграйрі. Він звелів кинути Трусь-труся в яму для в’язнів і примушував його щодня, навіть у мороз, рити для нього нори й тунелі. Але Ель-аграйра поклявся, що визволить друга будь-якою ціною. І дотримав свого слова. Він із двома своїми кролицями чотири дні рив хід із лісу до того пагорка, де під землею знемагав на каторжній роботі Трусь-трусь. Зрештою його хід наблизився впритул до тієї нори, в якій гарував Трусь-трусь, копаючи королівський льох. Вартові якраз сиділи нагорі, наглядаючи за роботою в’язня. Ель-аграйра, чуючи в пітьмі Трусь-трусеві шкряботіння, докопався до нього й тихенько покликав. Трусь-трусь шуснув у той хід і поліз слідом за другом, аж поки опинився в лісі на волі.

Ох же й розгнівився король Дарзін, коли почув таку вість! Надумав він цього разу піти війною на Ель-аграйру з його народом, щоб винищити всіх кролів до ноги! Темної ночі рушили Дарзінові солдати і прийшли на луки Фенло. Але вони не могли залізти в кролячі нори. Дехто й залазив, але зараз же вилазив назад, наштовхнувшись на Ель-аграйру та інших кролів. Дарзінці незвичні були битися в такій вузині, то й мусили задкувати нагору з роздертими та покусаними писками.

Але вони не забралися геть! Посідали та й сидять собі. Тільки який кріль виткнеться з нори вхопити листочок, а ворог тут як тут, стриб на нього! Король Дарзін та його солдати не могли встежити за всіма норами, бо тих нір було багато, але були з біса прудкі й так і кидалися, де побачать, що кріль виткне носа. Тож добре, як кому щастило вхопити травинку, та й знов ховайся прожогом у нору. Ель-аграйра перебрав подумки всі можливі витівки, але не міг нічого придумати, щоб прогнати короля Дарзіна з його воїнством. Кролі марніли, дехто захворів.

Нарешті Ель-аграйра впав у відчай, і однієї ночі, знов і знов важачи своїм життям заради того, щоб принести кілька стеблинок кролиці та її виводку, бо їхній тато загинув попередньої ночі, він вигукнув: «О пане Фрітху! Я зроблю що завгодно, аби врятувати мій народ! Укладу угоду з горностаєм чи з лисицею, чи й… із самим Чорним Кролем з Інде!»

Тільки Ель-аграйра мовив ці слова, як зрозумів, що перемогти ворогів міг би (якби