Світлана Талан - Оголений нерв

південного сходу — промислового серця країни». «Зазвичай фінансисти не засвічуються, — писала газета, — але не в нашому випадку. Майданутий переворот профінансували «світочі демократії» США, Євросоюз і «щирі українці» — олігархи-олігофрени». Називалися імена: Порошенко, Тимошенко, Коломойський, Немировський, Тарута, нижче — світлини Порошенка, Тарути, Коломойського, Авакова, колишнього мера міста та довідка про їхні статки. Наприкінці написано: «Існування п’ятої колони загрожує всім людям нашого краю смертельною небезпекою. Вона більша, ніж видимий ворог фашистських карних загонів. Ми їх бачимо, і у нас є можливість у бою знищити загарбника. П’ята колона — невидима чума, вона серед нас, і коли із-за рогу буде завдано смертельного удару, ми можемо того не помітити». Ось так просто — головний ворог окреслений і чітко названий, а ще до нього додані «замасковані вороги»: вихідці із Західної України, які після Вітчизняної війни переселилися в Луганську область, а зараз переважно «є носіями галицького менталітету та бандерівської ідеології».

На першій сторінці газети розміщено Звернення Міністерства іноземних справ Донецької Народної Республіки: «…Впродовж однієї доби в Одесі фашистськими бандами заживо спалені десятки беззбройних людей. Пізніше в селищі Андріївка вже регулярні частини — нащадки частин СС — розстріляли десять мирних громадян, залишили поранених стікати кров’ю і продовжили свій новий «Drang nach Osten». Які ще потрібні докази, щоб зрозуміти, що маємо справу з фашистською навалою?» Далі — заклик «захистити честь наших дідів і батьків» та «знищити чорну чуму — бандерівську гадину!». На фоні світлин із загиблими людьми в Одесі заклики не відвертатися і не пробачати.

Настя відклала газету. Було зрозуміло, що 20 тисяч родин отримали підтвердження чуток, які розповзалися містом, головний ворог чітко названий, потрібно його знищити, поки він не знищив нас. На жаль, саме таким газетам у місті вірять, а кожне слово приймається за чисту монету. Не дивно, що свекруха тієї ночі, коли українські війська робили спробу звільнення Рубіжного, була в такому страху та паніці. І вона не одна така — людей із головами, забитими пропагандою комуністів та регіоналів, дуже багато. Вони, як сліпці, шукають навпомацки правду, а тут на тобі, готова інформація, де все зрозуміло і розкладено по поличках і тепер відомо, хто ворог і кого треба боятися.

…На вулицях було одразу помітно автівки «захисників». На капоті в них — прапори Новоросії, а правила дорожнього руху не для них. Такі автівки літали на шаленій швидкості, перед перехрестям сигналячи як спецмашини. Місто поступово поринало в хаос. Настя часто думала про те, що Сєвєродонецьк позбувся патріотів. Багато хто покинув місто, але не всі ж виїхали, мали ж залишитися люди, які люблять свою країну, не зрадять її, не покинуть, навіть попри те, що зараз змушені терпіти наругу над своєю землею і мовчати, як мовчить Настя. Проте сьогодні на місцевому сайті вона прочитала звернення містян до депутатів. Зокрема, йшлося про те, що жителі міста не відчувають себе в безпеці і під загрозою опинилися фундаментальні права та свободи громадян. Далі йшлося про велику кількість людей зі зброєю у місті, яким Україна не надавала прав на виконання будь-яких функцій, тим паче у створенні Новоросії. «Ситуація ускладнюється тим, що в місті та на його околиці знаходиться велика кількість хімічних підприємств, — йшлося у зверненні. — Неконтрольоване використання зброї може спровокувати справжню екологічну катастрофу». Як тут можна не погодитися?!

Потому йшлося про наболіле: місто оточене блокпостами так званої Армії Південного Сходу, що є реальною загрозою для забезпечення харчовими продуктами, медикаментами та може призвести до порушення роботи банків. Населення було позбавлене права взяти участь у виборах Президента України, є інформація про переслідування громадян, залякування, зупинена робота дитячих садків і шкіл. Далі у зверненні була вимога до депутатів як до представників влади у найкоротший термін провести зустрічі зі своїми виборцями, озвучити своє ставлення до так званої нової влади та запропонувати власний варіант урегулювання ситуації. Жителі міста написали: «Якщо ви вважаєте, що Новоросія є легітимною державою і підтримуєте її створення, просимо вас відмовитися від мандата депутата Верховної Ради України, оскільки ви в такому разі не представляєте інтереси громадян України, що мешкають на території Сєвєродонецька». Настя ладна була підписатися під кожним словом звернення, її тішило те, що в місті ще залишилися справжні патріоти своєї держави. Проте вона була впевнена, що ніякої відповіді на звернення не буде.

Розділ 40

Надвечір почався тихесенький і благесенький теплий дощик. Запилене листя дерев прийняло душ і радісно розправило зазеленіле листя. Небесні краплі тихо впали на розпечений асфальт, прибили пил, наповнили місто свіжістю. Дощик як почався тихо, так і скінчився неголосно.

Настя вийшла на балкон вдихнути свіжості. На вулиці було людно. Молоді мами прогулювалися вулицею з дітлахами, везли візочки з немовлятами, бабусі та дідусі неквапливо походжали, насолоджуючись тихим вечором, молодь ішла розважатися. Модно вбрані дівчата жартували, поглядаючи в бік гурту юнаків. Пройшлася пара закоханих. Вони зупинилися прямо під балконом, озирнулися і поцілувалися. Настя всміхнулася: молодість, кохання — вони не звертають уваги на війну.

Раптом Настя почула звук якогось незнайомого транспорту з боку площі Перемоги. Вулицею їхав броньовик із великим прапором. Вона роздивилася людей, які сиділи на бронетранспортері. Їх було п’ятеро, двоє слов’янської зовнішності, інші — бородаті, чорноволосі. У всіх автомати у руках, направлені врізнобіч, а над ними майорів прапор на три кольори: зелений, білий, червоний. Чечня! За БМП їхали дві легкові машини з прапорами Росії і людьми в камуфляжі, зі зброєю. На антенах легковиків тріпотіли «георгіївські» стрічки. Кадирівці привітно махали дівчатам руками, посилаючи їм повітряні цілунки, на що дівчата вітали їх радісними помахами рук. Один із них з виглядом господаря міста викинув на узбіччя порожню пачку з-під цигарок. Водій синього мікроавтобуса привітно помахав із відчиненого вікна свого авто, у відповідь автівки з колони озвалися до нього голосами клаксонів.

У Насті від обурення серце закалатало в грудях, кров прилила до скронь. Вона знала, що рано чи пізно побачить чужинців на своїй рідній вулиці, але до останнього сподівалася на диво, надіялася, що такого не може бути. Сталося! Вона скипіла ненавистю. Настя ніколи не мала звички клясти людей, не робила цього жодного разу, навіть коли дуже сердилася. А тут не втрималася.

— Будьте ви прокляті! — прошепотіла вслід колоні. — Горіть у пеклі! Ненавиджу! Проклинаю! Ви винні в тому, що коїться!

Здавалося, що вона не витримає такого випробування, зірветься, у гніві наробить дурниць.

— Я вас повбиваю! — кинула словом, мов каменем. —