Володимир Кирилович Малик - Князь Кий

Кий разом з братами і молодшою дружиною опинився в самій гущі бою. Отроки билися затято. Недарма він так наполегливо навчав їх воєнного ремесла. Тепер це пригодилося. Хлопці під першим натиском гуннів подалися трохи назад, але строю не розімкнули і ворога в тил собі не пропустили. Уміло захищаючись щитами, вони кололи нападників списами, рубали бойовими сокирами, залізними булавами розтрощували коням голови, а мечами розпорювали животи, і ті, падаючи, привалювали своєю вагою верхівців.

— Бийте їх, браття, бийте! — гримів голос князя Кия. — Ні кроку назад! Рубайте псів скажених! Перемога близько!

Він наносив блискавичні удари важкою бойовою сокирою і прокладав дорогу своїм товаришам. Ненависть, якою сповнилося його серце ще на полі бою під Роднем, і радість, що забуяла в грудях, коли дізнався про врятування Цвітанки, подвоювали його сили. Він забув про небезпеку. Йшов напролом, кришачи і крушачи все на своєму шляху, і поривав за собою своїх воїв.

Як буйний передгрозовий вихор, мов чорний степовий смерч, так завирувала, заклекотіла, зашаленіла кривава битва на широкій Росавській поляні. І з одного боку, і з другого падали убиті й поранені. Поляни не відступали ні на крок. Безперервно виривалися з їхніх розпаленілих горлянок бойові кличі, горіли шалом і звитягою очі, а міцні руки ні на мить не стомлювалися вражати ворогів. Переднім лавам, що взяли на себе головний тягар бою, всіма силами допомагали задні — заміщали загиблих, виносили поранених, засипали стрілами через голови передніх бійців гуннських вершників.

Гуннам так і не пощастило прорвати тугі глибокі лави полян. А вони ж завжди всю надію в бою покладали на перший удар. Не виходило — тікали. Так і тепер. Втративши кілька сотень найкращих воїв, а головне, загубивши надію на швидку перемогу, вони вже билися без запалу і часто поглядали назад — чи не буде наказу про відступ?

Раптовий перелом настав тоді, коли, перекриваючи гамір бою, над бойовищем пролунав чийсь різкий гортанний поклик:

— Хе-хек!

Він змусив гуннів, що все ще люто билися з полянами, відхлинути назад, завернути коней і пуститися навтьоки.

Кий зрозумів: то в крила і в тил Ернакові ударили князі Гордомисл та Ходота. Отже, тепер — у наступ! Добити ненависного ворога!

— Вперед, поляни! Вперед!

Ламаючи стрій, поляни прудко помчали навздогін за кіннотниками, що в хмарі куряви збилися в купу і даремно намагалися якнайскоріше вирватися з тісного клубка на широкий степовий простір. Піші переслідувачі наздоганяли їх, підсікали коням сухожилля ніг, а потім без жалю вбивали ошалілих верхівців, що впали на землю.

Поволі бій почав знову розгоратися. Тепер уже оборонялися гунни і оборонялися запекло, відчайдушно пробиваючись з оточення. Як рій довкола матки, так збилися вони навколо кагана, всіма силами захищаючи його від слов’янського списа чи випадкової стріли.

Києві підвели коня. Він швидко скочив у сідло — окинув оком вируюче бойовище. Ліворуч — рубалися вої з-над Десни та Сейму, праворуч — з-за Прип’яті та Здвижу. Вони затисли гуннів у ведмежі обійми так, що у них тріщали кості. Вої наполегливо йшли один одному назустріч.

Ззаду гуннів підпирали мечами поляни.

— Славно! Славно! — прошепотів задоволено князь Кий.

Раптом у глибині здибленої, завихреної гуннської орди він уздрів малиновий верх соболиної шапки. Каган Ернак! Так ось де ти, степовий розбійнику! Ось як затисли тебе об’єднані сили слов’янських племен! Тепер не втечеш! А якщо і втечеш, то не захочеш повертатися сюди! Тепер віділлються тобі сльози улицького князя Добромира і його співплемінників! Відплатиться сторицею кров княжича Радогаста і всіх полян, що полягли від гуннських стріл та шабель!

— Друзі! — гукнув Кий, показуючи мечем в середину орди. — Дістаньте-но мені того старого пса Ернака! Підніміть його на списа! Хай усі бачать, що настав йому кінець!

Підбадьорені цими словами, вої знову кинулися вперед, прокладаючи собі мечами дорогу крізь страшну тисняву. Через голови вершників шугнув рій стріл у напрямку, показаному Києм, — а може, яка влучить у кагана.

Та досягти цілі не зуміла жодна стріла, не встиг пробитися до неї жоден полянський меч. Відчайдушна кінна атака на стик сіверян і деревлян увінчалася нарешті для гуннів успіхом. Орда ринула в пролом, як вода в лотоки, — у степ, подалі від бойовища, від загибелі чи полону.

Коли кільце довкруж тих, що не встигли втекти, знову зімкнулося, Ернака вже в ньому не було — його там і слід пропав. Оточені ж недобитки Ернакові здаватися не хотіли і вчинили шалений опір. Та тривав він недовго. Засипані зі всіх боків стрілами, гунни падали додолу, як достиглі груші в бурю, і вмирали в закривавленому бур’яні, розтоптані копитами своїх же коней.

Урешті битва згасла, зчахла, сама собою припинилася. Над страшним, похмурим бойовиськом, над усією Росавською поляною, почала поволі западати якась незвичайна, урочиста тиша. Навіть стогін поранених воїв та болісне іржання поранених коней після всього того крику, гаму, брязкоту, клекоту, що вирували тут кілька хвилин тому, не могли її вже суттєво порушити.

На середину поля поволі сходилися, стікалися стомлені, але радісні переможці. Полотняними рукавами сорочок витирали спітнілі чола, а травою — закривавлені мечі і з якимось зачудуванням, подивом і навіть острахом поглядали на темні купи ворожих тіл, на вбитих коней і потрощену зброю. Невже це вони звершили таке чудо?

Над ними в чистому голубому небі спокійно, величаво котилося золоте колесо Даждьбога.

Коли всі зібралися, Кий, не злазячи з коня, простягнув до сонця руки і, не соромлячись радісних сліз, що зросили його обличчя, голосно, на всю Росавську поляну, проказав:

— О світлий-пресвітлий Хоросе, ясний Світовиде, великий і добрий наш Даждьбоже! Видиш синів і внуків своїх — у славі-звитязі, вільних на вільній землі, а ворогів — розбитих, принижених, поганьблених! Славимо тебе, вічний Даждьбоже, і дякуємо тобі за те, що вклав у наші серця мужність, а в руки — силу, що дарував нам перемогу і не перервав наш родовід!… А вам, князі, і вашим воям, — повернувся він до Гордомисла і Ходоти, — дякуємо за братерську допомогу, без якої не подолати б нам гуннів! Ви хоробро билися за нашу землю і за нашу свободу! І не один ваш витязь наклав за це своєю головою! Слава і честь усім вам, живим і мертвим, хто сукупно з нами переміг днесь кривавого Ернака, котрий мріяв стати новим Аттілою і кинути наші племена собі під ноги у вічне рабство!… І ще хочу сказати: союз наш нинішній добре прислужився нам сьогодні! Тож пам’ятаймо про гірку долю короля